Далеко на Півдні. Інша війна
Бабкін Сергій
22.06.2018
Роман «Вузька стежка на далеку північ» значно розширює наш традиційний діапазон асоціацій про Другу світову війну. Ви пізнаєте війну не в Європі, не в Радянському Союзі, а там, за тисячі миль звідси. Далеко на Півдні.
Описувати війни красиво, романтизуючи їх, можливо. Та чи воно того варте? Коли там повсюдно «підсохле темно-червоне м'ясо і засиджені мухами нутрощі». І ось, за ненавмисним збігом обставин, письменник Ричард Фленеган та головний персонаж його роману – герой війни Дорріго Еванс – одночасно беруться за історію прокладання Тайсько-Бірманської залізниці. Це безглуздо-титанічне, виконане рабами ХХ сторіччя, будівництво, обоє, ніби попередньо змовившись, описують «не правдиво, але точно», так, щоб «правду можна було відчути». Вони передають жахіття і безжалісність війни наскільки точно, що навіть обкладинка книжки описана на її сторінках.
В узвичаєному сприйнятті Північ видається холодною, самотинною і по-жорстокому безмовною. Проте, якщо подолати майже сім із половиною тисяч кілометрів, що відділяють австралійський Мельбурн від тайського Бангкоку, то ви також опиняєтеся на самісінькій Півночі, підвладній безперервним мусонам, просякнутій субекваторіальними зливами і зарослій непрохідними отруйними джунглями. Саме тут потрапляє до полону полковник санітарно-медичного батальйону Дорріго Еванс, а разом із ним іще понад шістдесят тисяч військовополонених: австралійців, британців, голландців та американців.
До теми. Купити книжку «Вузька стежка на далеку північ»
Поневолювачами Південно-Східної Азії бачимо японців та їхніх сателітів корейців. Ми не із газет знаємо про жорстокість у німецьких концентраційних таборах чи сибірських ГУЛАГах, але жорстокість на Сході має свої, іноді непідвладні здоровому глузду, аспекти. Тут дух новобранців японської армії гартувався відтинанням голів полонених під час інтервенції в Маньчжурію. При цьому, щоб процес душогубства протікав швидше, обидві сторони леза змочувалися водою. Так вигаданий полковник Кота ділиться із підлеглим майором абсолютно невигаданим, і від того ще більш інквізиторським, досвідом: «Його шия була брудною, сірою, як ота земля, на яку ви сците. Але коли я, відрубавши, відкрив її, кольори були такими яскравими, такими живими — червона кров, білі кістки, рожеве м'ясо, а той жир — жовтий. Життя! Ці кольори були самим життям». Ця розповідь зовсім не була покаянням, а просто відступом, щоб дещо розбавити тужливе декламування хайку Ісси та Бусона про рідний край і пору молодості. Наведеного закривавленого уривку досить, щоб наочно продемонструвати жорстокість військових злочинів, розкритих Ричардом Фленеганом на сторінках книжки.
Прірва у відстанях в роки Другої світової вимірювалася не лише у тисячах кілометрів. Континенти і народи були розрізнені ментально. Так, австралійський полонений не без піднесення читає «Майн Кампф» — книгу, що спопелила Європу і заволокла їдким густим димом весь інший світ. І він до полону воює з армією автора книжки. Тепер же бранці роками і тисячами знемагають від смертельних хвороб, нелюдської праці без вихідних, сваволі охоронців, але ніщо не повинно ставити під сумнів успішну реалізацію чотириста кілометрової Сіамської залізниці — проекту, що був покликаний продемонструвати європейцям перемогу та переваги «японського імперського духу».
З капітуляцією країн Осі ті, кому поталанило вижити (серед них і Дорріго Еванс), повертаються до власних родин, миру та звичних вечорів за шинквасом і дружніми суперечками. Та раптом, крижаним душем, до них приходить усвідомлення, що «війна була лише перервою в реальному світі і реальному житті». Певно, з такою нахабністю гонор війни ще не ображали. Але так і правда легше призвичаюватися до нормальності.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно