Ціна життя п’яної піонерки
12.06.2018
Чого варте життя п’яної піонерки і до чого тут кури? Тонка іронія пригодницького роману Сергія Оксеника «Вбивство п’яної піонерки» розкриє радянську юність з нового, зовсім неромантичного боку.
Оксана Басан, Друг читача
Цієї весни українська література зазнала великої втрати — пішов із життя Сергій Оксеник (справжнє прізвище Іванюк), знаний літературознавець, критик, перекладач, письменник і журналіст. Його сповнені іронії, пригод й гумору твори завжди мали попит не тільки в юнацької, а й у дорослої аудиторії. Кожен із нас знаходив у текстах Оксеника написане щось цільово для себе — чи то ностальгію за дитинством для дорослих читачів, чи то ідеї для нових пригод й халеп, в які неодмінно потрапиш, щойно намагатимешся повторити сюжет тексту.
Книжка «Вбивство п’яної піонерки» Сергія Оксеника нещодавно побачила світ у «Видавництві Старого Лева». Назва книги прозоро натякає на детективний сюжет твору, але це не зовсім так. Це радше гостросюжетний пригодницький роман про підлітків, котрим через природній авантюризм й власну цікавість доводиться розплутувати загадковий злочин. Юні герої Оксеника наповнюють свої літні канікули пригодами, які були доступні радянським підліткам у шістдесяті роки. Тому цей текст у старшого покоління читачів викличе щемку ностальгію не тільки за дитинством, а й за епохою узагалі. Хоча сам прозаїк глузує з неї, як може.
«— Ти шо, Санька, вопще вже? — Я мало не розсміявся. — Які заслання? Це ж не до революції! Які в нашій країні можуть бути заслання? Та ще й на Цілині. Туди люди добровільно їдуть із усього Радянського Союзу! Комсомольці!»
Вкладаючи в уста дітей-підлітків «нєзиблємиє істіни» про могутність і вічність Радянського Союзу, письменник глумливо змальовує викривлену реальність, у якій живуть герої тексту:
«Бички в томаті, тріскова печінка і навіть шпроти. Вони того не їдять, бо то — на чорний день. Ну, от скажіть мені, будь ласка: який у нашій країні може бути чорний день?»
Ці «істини» нині сприймаються зовсім по-іншому. Але наївність героїв Оксеника — не тільки юних персонажів, а й дорослих — виглядає такою органічною у антуражі тогочасної дійсності. По-іншому просто не може бути.
Але час повернутися до сюжетної канви. Місце дії — Варварка, невеличке південне містечко поблизу Очакова із населенням десять тисяч. Друзів-підлітків приголомшує новина — уночі хтось зухвало краде курей. І це все у спокійному радянському містечку, де ніхто й мухи не зачепить. Дванадцятирічний Вова разом з восьмирічним братом Юрком, недорахувавшись однієї курки своїх батьків, розпочинають полювання на крадія. Отож, між купанням, палінням вогнища на піщаному пустирі, шпигунством за підозрілим сусідом Агентом хлопці намагаються розібратися у злочині. Чи варто додавати, що на шляху у юних «Голмсів» постають всілякі пригоди й придибанки?
До теми: Купити книжку «Вбивство п'яної піонерки»
Аж раптом слово у тексті бере «власть» в особі дільничного Ревміра. І знову дотеп від Оксеника! От були в Радянському Союзі такі імена як Даздраперма, Тракторина, Олімпіада, то чому б не Революції Міра — Ревмір?! Отож, тепер ще й дільничий стає до справи. А тут ще й п’яну піонерку вбили. Ну, просто зовсім кримінальний елемент нагліє. Власне, це саме той випадок, коли вражає не сам злочин (банальний й несмертельний, що стосується курей), а слідчі дії і спосіб його розкриття. Тут радянська правоохоронна система постає у всій її абсурдності (подеколи) й бюрократизмі (завжди). Хоча слідство все ж таки встановило особу винуватця злочину, але це якась квола перемога закону. Як каже один з героїв тексту:
«Закон — як дишло: куди повернеш — туди і вийшло».
Вражає ще й те, що справа про викрадення курей виявляється значно важливішою за смерть піонерки. Про це нам натякає сам автор, присвячуючи викраденню курей триста сторінок тексту, й лише п’ятдесят вбивству. Та й що для такої великої держави-монстра одна людина? Хоча Ревмір розкриває злочин, але переходить дорогу своєму керівництву, і його звільняють.
«І знаєте, це все — мєлочі жизні. Найстрашніше, що ти от живеш у своїй великій і могучій країні, а нікому не нужен».
За голосним сміхом, сарказмом, іронією або кепкуванням завжди щось ховається. Сергій Оксеник заховав (але так, щоб ми змогли розпізнати) щемку аналогію з теперішнім. У тексті «Вбивство п’яної піонерки» батьки на декілька літніх тижнів відправляють Юрка й Вовку до бабусі на Донбас, у село поблизу Курахова. Нині батьки теж відправляють своїх синів у ті краї, тільки не на канікули…
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно