Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

«Чарунки долі» Вахтанґа Кебуладзе: контрабандне письмо
Random
Дмитро Дроздовський, Друг Читача
 
Кебуладзе Вахтанґ. Чарунки долі: есеї. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 160 с.
 
«Чарунки долі» Вахтанґа Кебуладзе — досить дивний текст, який від перших речень видається таким, що не вписується в традиційний український дискурс, ба й есеїстичний. Не вписується за способом сприйняття, відчуття, відтворення реальності і слова.
 
У першому фрагменті — «Замість вступу. Досвід нерадикального мислення» — автор говорить про небезпеку того, що в цю мить тримає читач у руках. Наратив, який прагне деконструювати сам спосіб думання, аби справді виконати таку настанову, мусить стати домінантним. А зробившись домінантним, він перетворюється на джерело влади, на дискурс, якому притаманні структури влади, а отже, й несвободи. «Процес писання є спробою уникнути влади панівних наративів, здобувши при цьому визнання, Але в самій цій спробі криється пастка: той, хто отримав визнання, сам стає одним із творців нового панівного наративу» (с. 9). Погодьтеся: досить незвичний початок, подібний до парадоксу: є те, чого іще немає, а якщо те, чого немає, таки є, то воно перетворюється на владу, яка унеможливлює свободу.
 
Мотив свободи у розмислах В. Кебуладзе набуває особливої значущості. Автор есеїв «Користь краси», «Контрабанда розуму», «Переклад. Міф. Політика», «Пам’ять і забуття», «Завмерле життя», «Прихована топографія міста», «Досконалість. Міра. Щастя», «Сексуальний конструктор», «Порно і “кінець Європи”», «Влада і насильство» та ін. (загалом у книжці 23 есеї включно із «замість вступом» та «епілогом») — історик філософії, перекладач, автор пісень і вокаліст рок-гурту «Джин», викладач Могилянки та Університету ім. Т. Шевченка. І, напевно, таки філософ нашого «антисексуально-контрреволюційного» часу (розумію, наскільки обережно треба поводитися зі словом «філософ»), який перебуває в діалозі з Бернгардом Вальденфельсом (його вплив особливо помітний у есеї «Контрабанда розуму»), Едмундом Гусерлем, Альфредом Шюцем, Томасом Лукманом, Людвіґом Вітґеншайном і, безперечно, Еммануїлом Кантом. Розмисли Вахтанґа Кебуладзе відбуваються у часі, який важко назвати класичним, у якому важко дошукатися чогось стабільного і великого, як ідея Абсолютного духу у Геґеля, натомість у якому легко писати про різні перверзії, травми й патології людини, історії, свідомості й того ж таки духу, правда, уже не-абсолютного.
 
Напевно, сьогодні ми живемо в епоху пост-Просвітництва, коли розуміння кволості розуму дається взнаки. Прагнучи винайти нові технології, ми водночас непомітно для себе підважуємо розум. Сила, інтенсивність мисленнєвих операцій занепадає пропорційно до технологічного зростання. Напевно, порятунок криється не в розумові, а в контрабанді розуму, у тому, що пропонують «контрабандисти від розуму». В. Кебуладзе — також своєрідний контрабандист, який пропонує свою візію реальності, в якій часто здається, що краса й етика не мають нічого спільного. Цей голістично сформований біном «етичної краси» або «красивої етики» — результат кантіанського погляду на світ. «… людина здатна сприйняти вільну красу квітки, незалежну від користі, яку та краса дає. Тут можна віднайти зв’язок між Кантовими етикою і естетикою. Адже саме ця здатність робить людину вільною, а отже, спроможною до вільного вибору, тобто зумовлює в людині те, що можна назвати моральним чуттям» (с. 12). Краса не потребує виправдання як цілковито самодостатній феномен. Автор розмислів звертається до думки О. Вайлда, використовуючи його думку про те, що «All art is quite useless» за епіграф до есею — «усе мистецтво цілковито некорисне» (с.14). Такий переклад фрази Вайлда потребує уточнення: «quite» у цьому контексті все-таки не варто тлумачити як «цілковито», оскільки це слово позначає модальність, яка має позитивне значення («rather» — навпаки, позначає негативну конотацію). «Усе мистецтво доволі некорисне», і це «доволі» — антипод до іншого можливого еквівалента з негативною конотацією «rather». У будь-якому разі О. Вайлд обґрунтовує самодостатність мистецтва як особливої реальності, яка, можливо, і не потребує свого виправдання «у вічності», за Ніцше. Мистецтво — те, що просто є, а досконалість — це краса, не поділена в собі. Проте людина так ніколи і не збагне «усього» мистецтва, оскільки вона апріорі невільна. Як зауважує Кебуладзе, згадуючи Канта, «абсолютно вільною може бути лише безсмертна істота» (с. 15). Людина конечна, а отже, слабка порівняно зі світом мистецтва. Тому часом спроби створити штучний естетичний світ, замкнений лише на собі і в собі, завершуються поразкою. Мистецтво потребує смерті або безсмертя. А от розібратися з людиною, можливо, ще складніше, ніж із мистецтвом, позаяк «заклик до щирості, до миттєвого прояву емоцій, негативних чи позитивних сам є украй нещирим» (с. 108). «Щирість людини не можна визначити в масштабі окремого поведінкового прояву…» (с. 109).
 
Надзвичайно цікавими постають міркування автора про «сексуальність» сучасної Європи, зокрема через реальності, які створили Мілан Кундера і Мішель Уельбек. За Кебуладзе, «Уельбек дивиться на всю європейську культуру крізь призму сексуальності, розчиняє європейську сексуальність у порнографії й ухвалює вирок усій Європі» (с. 132-133). Вахтанґ Кебуладзе — «вередлива дитина» сучасного світу, що існує на перетині підглядання і роздивляння, примружування та витріщання. Така вже людина «кінця Європи», яка пережила різні вияви влади і насильства, але якій усе-таки жити у новій Європі. І демони минулого варто залишити на цвинтарі пам’яті — пам’ять рівноцінна забуттю; пригадування і забуття — дві найважливіші цінності, даровані людині. Майбутнє все одно викличе своїх нових «демонів», створить нові міфи та спричиниться до нової політики.
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage