0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Бунар» Катерини Калитко: довге прощання з водою
Random
До поезії Катерини Калитко кожного разу варто повертатись тільки тому, що її тексти володіють нескінченним калейдоскопом образів та емоційною глибиною. Ніколи не знаєш, чим обернуться для тебе усі ці долоні, води, назви міст, ділянки шкіри, дерева, пори року, предмети побуту та історичні екскурси справжнього чи міфологічного світу. А будучи перед обличчям спокуси бачити у віршах авторки більше реальності чи міфічності, читач періодично дивуватиметься з того, що наша історія з 2014-го року набула всього того, про що багато чого написано в стародавніх текстах і навпаки: в міфотворчому тексті спливають аж надто близькі й гострі епізоди сьогодення.
 
 
Уявляється, що поезія мов бог, в якого не так багато імен, аби не вести із ним діалоги, тобто, якщо відійти від миті натхнення і метафоричного вираження, то читач в текстах Калитко не стільки свідок, а скільки учасник діалогу із собою, коханим чи коханою, авторкою, вигаданою особою, природою, живими і мертвими.
 
«Бунар» поділено на десять частин із назвами (окрім першої та останньої частини), що, на мою думку, об’єднані навколо назви «бу-нар» (у вірші під назвою «врожаї» - як споконвік називався колодязь, бо «ось глибоке і лунке, із вологим осердям слово»), а тематично тут розлогий досвід: війна, любов, життя, смерть, пам’ять, що обрамлені у вир густих образів, які легко упізнаються картинкою в свідомості із нашого дитинства чи навіть бачену десь на екрані. Тобто, кожен вірш можна порівняти до занурення чи піднімання із колодязя, що може видатись надто узагальнено, але ж поезія та її трактування такі ж незбагненні як і бог, в якого не так багато імен, аби не просити у нього воду. І метафоричний колодязь, як і поетичні рядки починаються з першого ковтка, такого звичного як і мільйон разів до цього, просто все залежить від спраги, тобто, чи вистачить читачеві першого рядка залежно від його спраги за словом - таким несподіваним південним плодом, яке своїм смаком може розповісти нам про багато сонць і про те, що під ними відбувалось. Тут і наш досвід війни подібний до тисячі сонць, що так невблаганно сходять невтішними новинами знаходить віддзеркалення у багатьох ліричних рядках.
 
 
Поезія Катерини Калитко – це Південь, де до води особливе ставлення, де дороги можуть простягатися від колодязя до колодязя і де читач не застрахований від пустелі, що те слово, «глибоке і лунке, із вологим осердям» видасться довгим прощанням із водою, наче гойдання відра в зіниці кам’яних стін. Вода може відігравати особливість, чистоту наших мрій, наш ідеал. В текстах ми слідуємо насиченій ліриці, відчуваючи, що ідеальність тут зазнає розвінчування, втрат, що події війни не повернеш в зворотному напрямку, що ідеальність світу, тобто, вода тече і її не повернути. Тому залишається довго, протяжно на розпів прощатись із нашим ідеалом, бо ж то можна нескінченно довго рухатись на Південь і сягнути вічної мерзлоти.
 
Однозначно рекомендую книгу усім шанувальникам поезії.
 
Вам може бути цікаво
Андрій Бачинський: угода з дияволом є у львівських архівах
А ви знали, що Моцарт був… львів’янином?
Еліна Свенцицька: «Ці вірші - це листи з Донецька, який є в моєму серці»
AIR ГОГОЛЬFEST разом зі Старим Левом у Вінниці
Музей Гемінґвея на вашій книжковій поличці
«Бойня номер п’ять» Курта Воннеґута (Уривок)
stary_lev Стежити
дописів читачів