Будинки, що оживають на очах
Тимофійчук Єлизавета
11.07.2018
Увага! Після прочитання цієї книжки спробуйте прогулятися вулицями Києва. Щось у вашому сприйнятті навколишніх будинків однозначно зміниться. Відтепер, дивлячись на старі будинки, я ловлю себе на думці, що майже бачу як по уявних поверхах там ходять домовики, а химери шепочуться між собою, коли впевнені, що їх не чують.
Мене дуже зацікавила ідея книжки. Хоч як би намагалася, я не можу згадати жодної присвяченої цій тематиці історії. Зовсім небанальний сюжет як для фентезі – це вже добра заявка автора про себе. І, наскільки я зрозуміла, усе у книжці базується на історії, міфах та легендах Києва. А усі ми з малечку знаємо, що у будь-якої казки завжди є частка правди!
Тільки уявіть собі, що будинки можуть бути живі, можуть відчувати і просити про допомогу. І що за стінами цих будинків ховаються Домовики та їхні Ґаздині, які доглядають за будинками і їхніми господарями. Але варто пройтися реальними вулицями Києва – і можна побачити як ці архітектурні пам'ятники руйнуються, з фасадів сиплеться штукатурка, балкони наче ось-ось впадуть – це тільки поверхневі руйнування. Уявіть, що всі ці ознаки занепаду і руйнування залишають шрами на мешканцях цих будинків, невидимих людському оку. Обвалений дах, наприклад, може спотворити обличчя Домовикові. А якщо будинок зносять або трапляється пожежа, то разом із будівлею вмирає і його Домовик. А ще є химери, німфи, русалки, покручі, привиди та інші істоти, котрі також населяють домівки. Все описано настільки реалістично, що, читаючи, я ловила себе на думці, наче це все відбувається насправді і саме зараз. Бо описані в книжці будинки дійсно існують: я можу не лише на них подивитися, а й доторкнутися до них, пройтися їхніми кімнатами та залишити щось солоденьке для «столітніх» мешканців.
До теми. Купити книжку «Темний бік будинку»
За сюжетом, дівчинка Яра, дочка домовиків з Першого будинку, відкриває таємницю свого походження – навколо цього і закручується оповідання. Вона повинна відкрити ще багато таємниць про світ, який гадала, що знала, та позмагатися з власними демонами. І, звісно, як же без романтичної лінії: головної героїні з неймовірно вродливим та харизматичним Домовиком.
Хоча іноді було нелегко розібратися в тому, що відбувається, і, як на мене, зрозуміти фінал з головним антагоністом книжки, проте багато чого пояснювала нестандартна тематика книжки. Врешті, це абсолютно не завадило мені проковтнути історію за день; і якщо Марина Макущенко напише продовження, то я без сумнівів його прочитаю.
А поки дякую цій книжці за те, що мій погляд на будинки змінився докорінно. І зараз, йдучи повз історичні місцини Києва, я дивлюся на домівки зовсім по-іншому. Коли бачу на фасаді тріщини чи пошкодження, то – нехай лиш на секунду – миготить думка, що дім та його невидимі мешканці страждають. Зазвичай, змінювати погляд на щось, що нас оточує, – це робота нон-фікшн, але з фентезі це вперше.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно