0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Білий цілунок на білому тлі
Random
Є серед жанрової прози три підвиди, які стабільно вважаються «низькими» – порно, горор і мелодрама. Грамотно писати їх дуже складно, адже ці книжки мусять викликати фізіологічну (!) реакцію читача. Збудити, перелякати чи довести до сліз. При цьому сюжет має бути не особливо вишуканим, мова простою, герої достатньо достовірними для того, щоби читач вважав себе сміливішим, кмітливішим і емоційно-морально стійкішим за них. Успіх цих книжок тримається на нашому – читацькому – гострому переживанні своєї вищості. І це все в той час, поки ми збуджені, перелякані і ридма ридаємо від розчулення. Цікаво, що навіть в цій тріаді аутсайдерів мелодрама посідає третю сходинку. Сентиментальність аж занадто незручна.
 
Ганна Улюра, Zbruc
 
Французький бестселер Давіда Фоенкіноса «Ніжність» (La Délicatesse, 2009) – якраз така-от майстерно писана мелодрама, яка усвідомлює свою непрестижність в черзі серйозних романів, і щиро з того іронізує. Ніжний – значить: щемливий, крихкий, а ще той, хто легко ображається (ти бач, який ніжний!). Не будемо «Ніжність» ображати, вона насправді крихка і щемлива. Десь проходила ніжність між нами і спинилась. І кликала нас. І не вміла стати словами, бо не знала для себе назв і т.д., і т.д. Про те, щоб правильно все назвати в ситуації, яка чинить спротив процедурам називання, французькому прозаїку й ідеться.
 
Жінка-начальниця за якимось незрозумілим їй спалахом цілує свого підлеглого-чоловіка. Коли він вимагає пояснень, вона чесно каже: «Не знаю». Нічого нікому не ясно, нічого не надається до пояснень, ніхто не розуміє, що відбувається. Отже: «Їхній поцілунок був немов сучасне мистецтво». Дотепно. А головне ж, що Фоенкінос якраз і намагається пояснити, як виникає між двома людьми симпатія, за яких умов і змістів. І як, уже будучи закоханими, люди раптом набувають суперсили приписувати глибинних екзистенційних сенсів речам і словам, які нічого насправді не значать. Як-от після репліки про поцілунок, схожий на сучасне мистецтво, вирине назва картини Малевича «Білий квадрат на білому тлі».
 
Частини з сюжетними подіями в романі чергуються маленькими параграфами і авторськими виносками: в них подається інформація про результати спортивних змагань, улюблені книжки, значення імен, цитати з політичних промов і музейних проспектів, кулінарні рецепти, тощо. Ця інформація на зміст роману майже не впливає, подій не стосується. Скоріше, дискредитує щирість героїв, чи ненав’язливо іронічно її коментує. Ну от, яка різниця, з яким рахунком зіграли футболісти у вечір, коли одному солідному жонатому мужчині відмовила жінка, яку він хотів? Жодної різниці. Для нас – жодної різниці. А він зверне увагу, що майже всі матчі закінчилися в нічию, і буде собі робити глобальні висновки з тих сумнівних знаків долі.
 
 
 Одрі Тоту у головній ролі в екранізації книжки «Ніжність», 2011
 
Нам у такий спосіб весь час нагадують, що, поки читаємо і занурені у світ ненормальних закоханих, тут звичні правила комунікації не діють. Одного дня, наприклад, він вирішив ніколи більше на неї не дивитися. Вона цього, очевидно, не зрозуміла. Дурненька, – пояснив оповідач, – вона не знала, що можна так сильно кохати жінку, щоб не хотіти її бачити. Логіка, яку не треба уточнювати комусь, хто хоч раз в житті доходив до думки: «Він мені не дзвонить, бо занадто сильно кохає». Всі події «Ніжності» такі ж «логічні» і «послідовні». І такі ж зрозумілі.
 
Наталі прожила роки в безхмарному шлюбі з коханим Франсуа. Вони зустрілися на вулиці. Потім уже приписали цій зустрічі глибинний фатальний зміст: вони виросли в тому самому регіоні, але стрілися уже дорослими в великому місті (який шанс на те?). Наталі – неймовірно приваблива жінка, «така собі жіночність швейцарського типу» (що це таке – не питайте, автор сам не знає). У неї красиві литки, стрункість яких вона підкреслює високими підборами-«цвяшками», і грива темного волосся. (Це все, що ми знаємо про її зовнішність). Франсуа – чоловік її мрії. Він романтик, котрий може проводжати жінку, яка йому сподобалася, від вагону метро до самісінького її будинку. (Оповідач називає це «романтиком», я б воліла назвати «переслідувачем»). Принцеса зустрічає свого принца. Він такий, яких вона завжди вподобувала – косоокий, тобто. Це доленосна зустріч, яку Фоенкінос описує дуже пишно, але не випадково то тут, то там розкидає такі провокаційні моменти. Типу зизоокого принца-еротомана і незручних підборів принцеси-невростенічки. «Ці численні знайомства, що відбуваються за невимовно банальних обставин, часто оздоблені деталями, які все-таки трохи додають радості. Врешті-решт, ми скрізь шукаємо сенс».
 
До речі, зверніть увагу: ті два чоловіка, між якими героїня надалі вибиратиме. Один із них так само має ваду зору – про це буде дуже-дуже побіжна згадка. Гадаю, те косе око полегшило жінці вибір.  
 
Одного недільного ранку Наталі залишилася вдома сам-на-сам із грубезним російським романом. Вона фінансистка-менеджерка, але палка книжниця при цьому. Франсуа пішов на пробіжку. Там його на смерть збило авто. (Фоенкінос делікатно натякає на переваги нездорового способу життя; читання таки подовжує його, принаймні, в «Ніжності»; всі «хороші» тут багато і заповзято читають). Вдівство Наталі переживає болісно і довго: траур триває три роки, протягом яких молода жінка повністю занурюється в роботу.
 
У неї є начальник. Закоханий у Наталі до нестями, хоч одружений і має дочку. Він робить їй пропозицію стати хоч дружиною, хоч коханкою, торкається її руки, освідчується. Наталі не зацікавлена наразі. Але той дотик запустив якийсь процес, її тіло прокинулося. Повернувшись до офісу, вона в хвилях гормональних сплесків цілує першого-ліпшого чоловіка. І от тільки тут історія, яку розказує «Ніжність», починається.
 
 
Ви зауважили, що в сучасній літературі, яка обмірковує тему любовного трикутника, саме жінка обирає між двома претендентами-чоловіками? Тут, у «Ніжності», буде, правду кажучи, два рівнобічні трикутники: мертвий чоловік – Наталі – живий начальник, мертвий чоловік – Наталі – живий підлеглий. Два рівнобічні трикутники за певних умов непогано складаються у безконфліктний квадрат.
 
Найцікавіші моменти роману – там, де через усвідомлену банальність подій пробивається голос оповідача: «Наталі жила в чудернацькому тумані моногамії. Даруйте – любові», «Горе Наталі суттєво посилювало її еротичний потенціал»,  «Хотів втратити розум (певна ознака, що він його ще мав)», «Дитинство у Швеції – наче старість у Швейцарії», «Він був скромним, як крапка з комою посеред роману на вісімсот сторінок», «Щось на кшталт натюрморту – але на ньому всю натуру справді поморило». І такого, на щастя, чимало. Фоенкінос може собі дозволити такі інтонації.
 
Він міркує не про кохання, яке вимагає вищого регістру розмови, а про закоханість. Не про ціннісне почуття, що виникає в супроводі поваги, дружби, довіри, а про раптові збої в хімії мозку. Коли достатньо одного погляду на красиві ноги чи нетипові очі, і все – понеслося. Психоаналітики кажуть, що кохання з першого погляду не буває невзаємним. Якщо коротко, то аргументація така. Універсальний початок закоханості – це обмін поглядами. Є погляд-скерований і погляд-у-відповідь, другий ми маркуємо як «втілення долі», хоча працює це не як «кришталева куля», а як тривіальне «дзеркало». В буквальному сенсі побачити чужий погляд ми не можемо, зате можемо уявити погляд, скерований на нас. А це всього лише метонімія: порівняння двох речей, яким випала нагода чомусь стати поруч. Дуже кінематографічна процедура, між іншим. Здається, не дивно, що «Ніжність»-роман популярний не менше за відповідну екранізацію (Фоенкісон до кіна теж додався). 
 
Ще коротше це пояснює сама «Ніжність»: «Існують чудові люди, яких ми зустрічаємо невчасно. І люди, які стають чудовими, бо ми зустріли їх вдалої миті».
Чи значить це, що взаємне кохання виникає автоматично тільки з першого погляду? Оце якраз питання, над яким посміюється оповідач «Ніжності». Ми з усіх сил закріплюємо перше враження, яке мали від іншої людини, щоб на ньому побудувати складну схему подальшої взаємодії. The art of impression management – мистецтво керувати враженнями, які ми справляємо. Між іншим, всі герої «Ніжності» працюють в сфері торгівлі та просування нових продуктів, «справляти враження» буквально є їхнім фахом. І зрештою звели коханців разом плітки, які про них розпускали колеги. Справляти враження – це відповідати чиїмсь очікуванням. Герої «Ніжності» на тому знаються.
 
У фіналі роману Наталі привозить свого обранця до бабусиного маєтку, де вона виросла. Після ночі палкого сексу при свічках, із першими промінцями сонця (романтика!) коханці ідуть гуляти в садок. Чоловік блукає садом і бачить картинки з минулого Наталі: от тут вона бавилася дитиною, тут – кохалася з першим чоловіком, тут – вона оплакувала своє вдівство. А от тут – вони разом зустрінуть старість... Це все пародія, знаєте?
 
 
Ще від перших томів «В пошуках втраченого часу» така сцена стала загальним місцем чуттєвих романів. Герой, який уже втратив своє кохання, блукає місцями, де воно розгорталося, і прицільно згадуючи, позбавляється у такий спосіб своїх болісних спогадів про партнерку. Герой «Ніжності» робить ту саму процедуру, але з іншою метою. Він не позбавляється спогадів, а набуває їх. Творить спільне з Наталі минуле, якого де-факто не було. Тут одне показово: поки він це робить, Наталі рахує під деревом із заплющеними очима. Вони бавляться у схованки. Вона от-от піде його шукати, а поки що стоїть і чекає. Власне, двох для закоханості в світі Фоенкісона не треба – одного досить. Другий же може почекати, поки хтось розпланує світле минуле і майбутнє.
 
В «Ніжності» згадана сила-силенна інших книжок. В жодній, окрім самої «Ніжності», нема щасливого фіналу. Це та сама зла насмішка, як в одному з необов’язкових тутешніх списків: «Які альбоми записав би Джон Леннон, якби його не убили?». Фоенкінос робить Леннона автором теми до «Титаніку». Так автор несерйозних мелодрам залучає на свій бік серйозних авторів, зокрема. Світ, в якому Бітли співають «Май харт віл го он»? Чому б ні. Став же приводом для знайомства Франсуа і Наталі роман Кортасара «Гра в класики», який вони чомусь прочитали обоє як роман про кохання. Важливо інше: «Гру в класики» можна читати чи не у безкінечну кількість способів, і від того, в якому порядку будеш читати, книжка матиме інший зміст. Переживає новий коханець Наталі її минуле в реальному часі чи вигадує його послідовно – змістовно акції тотожні. Хоча, звісно, в жодному з випадків «Гра в класики» романом про любов не буде. Але там, де Кортасар пише про кохання, і під голос Леннона може замерзати ді Капріо. Все тут має сенс. Навіть тоді, коли не має змісту.
 
Поцілунок – найкращий у світі спосіб помовчати (перефразую один із іронічних афоризмів «Ніжності»). Коли поцілунок порівнюють з «Білим на білому» Малевича, таке зіставлення стає напрочуд глибоким. Відома картина написана дуже тонко. Там є насправді два відтінки білого: один – із відлуннями бежевого, другий – із відсвітами блакитного. А ще квадрат злегка зміщений вправо вгору (це зона спогадів, до речі) і злегка розвернутий. Ця біла на білому фігура об’ємна і знаходиться в русі, отже. Мовчання, спричинене поцілунком, і мовчання як небажання говорити – це так само різні відтінки білого. Це протиставлення активної дії та бездіяльності, яка теж є активним елементом. Це дуже схоже на те, як трактує закоханість і кохання на позір дуже наївна і проста книжка Фоенкіноса. Закоханість за «Ніжністю» – це контрольований стан емоційної пасивності.
Чому читати сентиментальні мелодрами так приємно і так незручно? Навіть такі делікатні, як «Ніжність»? (Писати це автору так само, між іншим, приємно і незручно). Бо з нами такого не станеться – ми занадто раціональні, іронічні, обізнані в обманах цього життя. Ми розумніші і більш тверезомислячі, аніж герої Фоенкіноса. З нами такого ніколи не буде, щоб якийсь випадковий непроявлений поцілунок так змінив наше існування. Фу, ми не такі!.. А шкода.
 
Вам може бути цікаво
Людмила Таран презентує книжку-діалог про матерів і доньок «Яблуня» у Києві
Марія Титаренко: «Діти нас навчають. Навіть більше, ніж ми їх».
«Дівчина Онлайн» Зої Заґґ: уривок із книжки
Ми всіх тут знаємо: п’ять поетичних книжок «непоетичного» 2019-го
МВА за 10 днів
Сільбіґер Стівен
stary_lev Стежити
дописів читачів