Бабусі, дідусі й котусі: Як 36 і 6 котів компаньйонами стали
Макарик Віталіна
20.07.2019
На шанувальників серії «36 і 6 котів» чекає зустріч із давніми добрими друзями, а на тих, хто не читав попередніх частин – знайомство із цими колоритними героями. Третя книжка Галини Вдовиченко про велику котячу компанію – це зворушлива і весела історія про те, як зустрілися мешканці будинку для літніх людей і хвостаті друзі і що кожен із цього знайомства отримав.
Колись бездомні коти знайшли домівку – будиночок для них і кількох десятків собак за певні заслуги звела міська громада. І живуть вони не як коти з собаками, а як цілком цивілізовані сусіди: кожен займається своїми справами, а загальні проблеми вирішують на спільних зборах. Хоча, звісно, і без інцидентів не обходиться. Наприклад, якось собаки засікли, як шестеро кошенят робили дещо нехороше, і розповіли про це котам на загальній зустрічі. Ті не карали й не соромили привселюдно малих, але постановили: пора юне покоління привчати до суспільно корисних справ, щоб через надмір вільного часу дурницями не займалися. Так кошенята потрапили до старечого будинку «Погідна осінь» у ролі волонтерів-компаньйонів.
Взагалі не секрет, що літнім людям, які мешкають хоч і гуртом, але в певній ізоляції від бурхливого соціального життя, потрібне приємне спілкування з приязними, цікавими особами з-поза їхнього середовища. Також відомо, що дітям і молоді такий обмін досвідом «через покоління» також може бути корисним. Крім того, він допомагає розвивати емпатію і просто уважніше ставитися до рідних і близьких людей похилого віку. У випадку з кошенятами це працює також, ще й з кількома бонусами. І про них хвостаті герої цієї повісті, які, до слова, непогано володіють мистецтвом самопрезентації, розповіли своїм новим знайомим: буркотливому депресивному Пав Павичу і кумедній емоційній Віолі Вольській. Так вони й стали їхніми компаньйонами. Хтозна, що вплинуло на цих колоритних мешканців «Погідної осені» насправді: дивовижні властивості фелінотерапії (лікування котами і кішками) чи можливість втілити давні мрії, та зрештою виграли всі: Віола Вольська задумала поставити виставу «Білосніжка», Пав Павич – провести футбольний матч, а коти і кішки отримали нагоду опанувати акторську майстерність і стати вправними футболістами.
Але не все виявилося так просто і безхмарно: пані Віола і Пав Павич через давню ворожнечу і впертість запланували і прем’єру, і гру на один день (добре, хоч не на один час!). А згодом, через втручання зовнішніх обставин і сил, футбольне змагання, в якому коти мали вийти на поле проти собак, взагалі опинилося під загрозою зриву! Чи вдасться котикам і кішечкам проявити дива взаємовиручки і підтримки і врятувати свою команду від поразки? Чи зможуть вони після всього пережитого вийти на сцену? Чим стане цей, без сумніву, важливий для усіх день – днем тріумфу чи зневіри?
У цій історії Галини Вдовиченко з півсотні персонажів – і чотирилапих, і двоногих. Та кожен із них – яскрава особистість, яка не губиться за спинами інших. Окрім характерних рис, вподобань, звичок, кожен із них має характер. Цебто і людські, і котячі персонажі не просто виглядають «як живі» на сторінках книжки, вони розвиваються, змінюються, глибшають, тобто справді живуть.
Так хвацький котяра Кутузов, який звик балакати колоритним суржиком, під впливом однієї з бабусь, колишньої вчительки, суттєво збагачує і розширює словниковий запас. Так поважна кішка-сфінкс Баронеса відкриває у собі цілий спектр здібностей. Так дратівливий і похмурий Пав Павич забуває про свою депресію та тиск і запалює компаньйонів футбольними пристрастями і жагою до перемоги. Навіть скептична директорка «Погідної осені», котра спершу несхвально поставилася до всієї цієї котячої історії, одразу полагіднішала, коли нові знайомі допомогли в облаштуванні публічного простору і взагалі виявилися справжніми «котиками».
Авторці «36 і 6 котів» Галині Вдовиченко притаманне рідкісне навіть для письменників чуття мови і стилю. У її текстах немає мовних недоречностей, а герої розмовляють так, що одразу впізнаєш, хто є хто. Що для дорослих, що для дітей ця авторка пише однаково класно і стильно. Додайте до цього ще й людяних (навіть якщо вони зовсім не люди) персонажів, озвучення у текстах важливих соціальних проблем та шляхів їх вирішення, нестандартні перешкоди і такі ж оригінальні шляхи їх подолання, що постають перед героями. Тому на її книжках, даруйте за дрібку пафосу, можна виховувати юне читацьке покоління.
І, що важливо, коли йдеться про книжки, які входять до серій: «36 і котів-компаньйонів» – історія цілком автономна і буде цікавою й тим читачам, які не читали попередніх.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно