Антивоєнний ген Гема
Бабкін Сергій
07.08.2018
В історії світової цивілізації WWI є першою подією, котра включила представників різних національностей та віросповідань — від кремезних сенегальських легіонерів до злегка знеохочених заатлантичних солдатів — до масштабного театру бойових дій і бойових зневаг, що розгорнулися в Європі та на прилеглих територіях. Стилістична легкість роману «Прощавай, зброє» допоможе розв'язати цей надто заплутаний мікс національного, загальнолюдського та індивідуального.
Ернест Гемінґвей разом із Вільямом Фолкнером чи Куртом Воннеґутом (усі троє, до речі, є безпосередніми учасниками Світових війн), не стидаються повідомити нам, що солдати в більшості конфліктів найчастіше прагнуть одного — саботувати їх та розібратися із цим якомога швидше. Та якщо Воннеґут — неперевершено іронічний та дещо футуристичний, а Фолкнер — титан важкого слова і не менш масивної ідеї, то гемінґвеївський стиль цілком приступний, телеграфічний і ясний, за що був часто критикований сучасниками і навіть колегами. Проте, всупереч наріканням, у його творах війна і бажання миру постають не генеральськими чи месіанськими, вони людські, часом простецькі, але безхитрісні та справжні. Справжні, як смерть від ворожого багнета.
Головний герой роману лейтенант Генрі відправляється на війну добровольцем із США і потрапляє в розпорядження італійської армії. Він, як і інші, повсякчас шукає можливостей всіляко абстрагуватися від бойової дійсності, ніколи не нехтуючи дешевим теплим алкоголем та фліртом зі шпитальними медсестрами. Але не можна повністю відмежуватися від того, що ось вже декілька років заполоняє весь простір і час навколо тебе. Хоча ні, це можливо! — твердо вирішує американець і під загрозою смертної кари наважується на дезертирство.
До теми. Купити книжку «Прощавай, зброє»
Очевидно, що після дезертирства одного солдата, жодна війна не зупиняється. Зброї ніхто інший не склав, ніхто з нею не розпрощався. Та в цьому і є системоутворювальний мотив роману: відмова від зброї як засобу вбивства в принципі стає можливою за умови, що її позбудеться перший доброволець-лейтенант, адже там, за лінією фронту, за межею війни, існує інше життя, сповнене дитячого галасу, недільних прогулянок до кінотеатру чи кав'ярні і запашних домашніх страв. Одразу можна заперечити, що це ствердження — не що інше як утопія. Можливо. Проте Ісус Христос або ж Мартін Лютер Кінг вдихали життя великим ідеям у муках загальних гонінь, лютого презирства і, зрештою, страти. Смерті того, хто першим наважився позбутися старого, щоб рушити до нового. Бути першим, тим паче в такому ганебному для честі військового мундиру вчинку як дезертирство, для людей не-війни і є вищою сходинкою саможертовності.
Йосиф Бродський, виголошуючи Нобелівську лекцію, зауважив: «На жаль, не із досвіду, а суто теоретично, та все ж я гадаю, що для людини, котра начиталася Діккенса, вистрелити в собі подібного в ім'я якої б не було ідеї набагато важче, ніж для людини, котра Діккенса не читала». Далі поет розширює цей список іменами Флобера, Достоєвського, Мелвілла, Стендаля etc. Натомість теперішнє покоління читачів чи не найширше охоплене меседжами чоловіколюбства та життєлюбства, народженими між пучками пальців Гема та клавішами старомодної друкарської машинки фірми Halda Portable.
І коли ми говоримо, що «Видавництво Старого Лева» взяло на себе місію перезавантаження літературної спадщини письменника в українському культурному просторі, то важливо не забувати, що услід за осучасненим від русизмів та пропаганди перекладом у поєднанні з надзвичайним авторським дизайном, повинен відбутися і наш (читацький) хід, ознаменований відмовою від накинутих йому (Гемінґвею) пафосних кліше радянської критики на користь простих та загальноприйнятих гуманістичних доктрин. Тільки за цих умов на вашому персональному екрані вигулькне сповіщення «updated successfully».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно