Актор, поліцейський, інспектор, друг, психіатр – тобто вчитель
Синьоок Тетяна
05.04.2020
Америка середини минулого століття. Молода вчителька англійської літератури Сильвія Баррет починає працювати в школі. Дівчина сповнена ентузіазму, має багато ідей, як навчити дітей доброго й світлого. А потім вона переступає поріг класу й одразу розуміє, що нічого не знає про реальні шкільне життя. Бо у мріях нема місця для бюрократичних правил, заборон, абсурдних побажань на кшталт «не можна підійматися сходами, що ведуть донизу». І нема у мріях бідності, приреченості на старті життя, дитячих самогубств. Зате все це є в реальності, і з усім якось треба давати раду, паралельно розповідаючи про Шекспіра та Мільтона.
Цей нестандартний роман авторка Бел Кауфман (до речі, онука Шолом-Алейхема) писала, зокрема, і про себе. Бел кількадесят років сама викладала англійську мову в школах, тому писала про те, що бачила сама. Вона показала, як учитель, попри всі складнощі роботи, немотивованість учнів та несприятливу атмосферу на роботі, іде назустріч покликанню.
Про стиль роману. Він тримає читача в тонусі, оскільки це не звична лінійна оповідь про школу, а
фрагменти із учнівських листів, творів, записок, документів, протоколів засідань, журналів та сонму інших паперових джерел, з якими учитель повсякчас стикається в роботі. Із купи цих папірців постає складна учительська буденність зі своїми радощами, жалями, жартами і трагедіями.
Якщо шукати якусь асоціацію з атмосферою цього роману, то я б сказала, що це – вир. Вирує життя сорока учнів класу у школі, де процвітає бюрократія; нема часу на особисте життя, потрібно якось виживати. На прикладі Сильвії читач бачить, що учительське життя – не та робота, від якої можна вимкнутися після 18 чи 19. Навіть після завершення робочого дня учитель повсякчас перебуває в роздумах не тільки про те, чому клас приймає/не приймає його, а й про те, які умови життя певної дитини, які взаємини між учнями та батьками.
Як і в будь-якому класичному романі про вчителювання, на початку твору вчителя не сприймають. Йому потрібно показати характер, а для цього пройти низку випробувань, своєрідних ініціацій. Із часом взаємини налагоджуються, але втручається життя поза школою: хтось не може туди ходити, бо треба шукати роботу; хтось невзаємно закохався і страждає. А дехто з учнів – помирає, й одного разу доводиться дивитися на рядок у журналі, який вже ніколи не буде заповнений.
У таких умовах учителю лишається одне: бути людиною та не прощатися зі своїми мріями. І маленькими кроками на власному прикладі протистояти всім глобальним негараздам (із яких падіння важезної декорації просто тобі на ногу – чи не найменше). Сильвія так і робить, та, врешті-решт, перемагає обставини. І ось одного дня отримує заслужене визнання і перспективу перейти до заможнішої школи з меншою кількістю учнів у класі та можливості до творчості. Як ви думаєте, чи змінить Сильвія роботу?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно