Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Знаменитий британський хірург розкрив НВ секрети довголіття

Новое время

Генрі Марш, знаменитий британський хірург та автор світового бестселера, серед головних умов здоров'я і довголіття називає добру освіту.

Британець Генрі Марш, світова зірка нейрохірургії, до 65 років встиг зробити тисячі операцій на головному і спинному мозку та заробити безліч професійних нагород. Минулого року він вийшов на пенсію і видав друком книгу Історії про життя, смерть та нейрохірургію, в якій поділився роздумами про свою медичну практику. Книга стала бестселером — за кілька місяців британці розкупили 170 тис. примірників.

Експерти називають цю цифру сенсаційною для книги, цільовою аудиторією якої мали стати лише медики. Тепер в усьому світі видані або готуються до друку переклади цього твору на 17 мов.

Марш не вперше опиняється в центрі уваги світової аудиторії.

2007го британський канал ВВС зняв про нього документальний фільм. Англійський хірург,  який згодом отримав престижну американську премію Еммі. У фільмі йдеться про практику Марша в Україні, куди він понад 20 років приїжджає регулярно, щоб ділитися досвідом із місцевими лікарями, а також консультувати й оперувати.

Багаторічна дружба з українцями привела хірурга на революційний Майдан у 2013-2014 роках взимку, і пізніше він розповідав про побачене в західній пресі.

Вереснем Марш знову приїхав до України, щоб представити український переклад своєї книги на Форумі видавців у Львові. Скориставшись нагодою, НВ поспілкувалося з ним в одній із кав'ярень неподалік площі Ринок.

— Як склалося, що ви, хірург-практик, написали книгу?

— Я вів щоденник із 13 років. Останніми роками моєї хірургічної практики це стало своєрідною терапією. Адже моя робота досить екстремальна — в нейрохірургії часто постає питання життя і смерті. Мені не хотілося, щоб увесь цей унікальний досвід зник.

Коли було вирішено зробити з моїх записів книгу, я припускав, що вийде незвичайний у своїй чесності та відкритості твір. Але на таку нечувану популярність серед пересічних читачів, а не тільки медиків, я не очікував.

Я прочитав безліч рецензій на книгу і з'ясував, що найбільше людей приваблює в ній чесність. Тоді у мене виникло логічне питання: чому бути чесним для лікаря незвично? Вважаю, успіх книги свідчить про те, що людям бракує правди.

— Що змушує вас уже два десятки років регулярно приїжджати до України?

— Мені здалася захопливою можливість спровокувати відчутні зміни, адже на початку 1990х було досить просто підвищити тут якість хірургії. В Європі, де система охорони здоров'я значно розвиненіша, із цим було набагато складніше. Там день у день ти робиш ті самі операції, призначаєш однакові схеми лікування.

Інша причина полягала в тому, що я виявив тут порочну систему хабарів, від яких повністю залежать українські лікарі. А ще побачив судову систему, яка не працює, і відсутність верховенства права. Мені хотілося якось вплинути на ситуацію. Крім того, я здружився з тими лікарями, з якими працював в Україні.

Повертаючись до Англії чи Америки, я часто розповідав про Україну і пояснював людям, що це зовсім не Росія, а дуже важлива європейська країна.

— Що змінилося в Україні відтоді, як ви вперше приїхали сюди, а що залишилося незмінним?

— Можу відзначити відчутний економічний прогрес і появу насправді вільної преси. Країна стала відкритішою. Проте абсолютно нерозв'язаною лишилася проблема відсутності верховенства права.

Я розумію, що впроваджувати будь-які зміни тут вкрай складно, бо держава не має грошей, а люди не люблять сплачувати податки. Чесно кажучи, податки не любить платити ніхто, мені в Англії теж не подобається це робити. Але я довіряю уряду і знаю, що він не корумпований.

Коли ж ви живете в суспільстві, подібному українському, де корупція є нормою, уникати сплати податків здається мені чимось цілком резонним. Однак проблема полягає в тому, що, не зібравши податків, держава не отримає коштів, необхідних для інновацій. Якщо ви хочете незалежних суддів і лікарів, то маєте забезпечити їх високою зарплатнею. Це замкнене коло розірвати може лише чесність кожного члена суспільства.

— Україна зараз намагається здійснити реформи у багатьох сферах. На чий досвід ви порадили б орієнтуватися під час реформування охорони здоров'я?

— Я можу говорити тільки про дуже погані приклади. Й Америка видається мені одним з них, бо медицина там неймовірно дорога. А якщо ви подивитеся на міжнародну статистику та рейтинги, то виявите, що за показниками на зразок тривалості життя, дитячої смертності та поширення захворювань США посідають набагато нижчі позиції, ніж більшість розвинених країн. Отже, питання співвідношення ціни і якості там дуже гостре.

Серед тих, чия охорона здоров'я є найефективнішою, я б відзначив скандинавів. Хоча потрібно враховувати такий чинник, як висока освіченість більшості жителів цих країн, а також той факт, що всі вони розуміють необхідність сплачувати високі податки.

Особисто мені здається, що соціально орієнтована система краща, ніж наявність винятково приватної медицини. Бо лікарі теж люди та легко спокушаються заробити більше. Якщо вони знають, що чим частіше оперують, тим більше заробляють, вони будуть цього прагнути. Саме тому американська система є настільки витратною — там роблять занадто багато непотрібних лікувальних маніпуляцій.

Утім, простої відповіді на питання про оптимальну систему не існує. У Британії та інших європейських країнах модним стало комбінувати приватну і державну медицину. Але в Україні держава досить слабка, і в питаннях регулювання вона безсила. Наприклад, однією з ваших проблем є величезна кількість лікарень і ліжок у них. Держава усвідомлює це, а також неефективність витрачання коштів, але не може нічого з цим зробити.

— Як щодо британської медицини?

— Якщо подивитися з точки зору співвідношення ціни та якості, то це непогана модель. Але проблема будь-якої охорони здоров'я полягає в тому, що навіть коли ви витратите на це весь національний дохід, люди все одно вмиратимуть. Тому найскладніше рішення — раціонально розподілити ресурси. Й особливість України в тому, що, витративши кілька тисяч доларів, ви можете змінити набагато більше, ніж Америка або Європа, витративши мільйони.

— У що державі варто інвестувати гроші першою чергою?

— Сьогодні фармацевтичні компанії виробляють величезну кількість ліків, які не лікують рак, а лише на кілька місяців продовжують життя. Причому всі рекламні кампанії таких ліків використовують зображення молодих людей, тоді як рак — це хвороба літніх людей. Власне, йдеться про те, що величезні гроші витрачаються, щоб трохи продовжити життя людей похилого віку. Чи варто це того?

Набагато цікавіше, з моєї точки зору, звернути увагу на недавні відкриття вчених. Дослідження показують, що секрет довголіття не тільки в здоровому способі життя, відмові від паління, помірному споживанні алкоголю і фізичних навантаженнях, а також в добрій освіті, соціальному статусі та професійній зайнятості. Зробити людей здоровими може не стільки медицина, скільки освітні та соціальні програми.

Чим більше коштів витрачаєш на медицину, тим більше вона вимагає. Лікарі завжди хочуть мати лікарні побільше й обладнання краще. Але в інтересах суспільства сприяти збільшенню кількості людей із доброю освітою, які належали б до середнього класу. Теоретично така інвестиція могла б заощадити державі багато грошей у майбутньому. Але справа в тому, що результати вжитих кроків у цьому напрямку будуть помітні лише за 30-40 років. А політики турбуються лише про короткострокову перспективу трьох-чотирьох років, що відділяють їх від найближчих виборів.

— Ви говорите про рак як про хворобу людей похилого віку, проте ми все частіше чуємо про досить молодих людей, які ведуть здоровий спосіб життя, але теж захворіли.

— Вони в меншості. Ризик появи захворювання в тисячу разів вищий, коли вам 70 років, ніж коли вам 20. Люди просто стали частіше говорити про свої хвороби публічно, статистика не підтверджує ваших слів.

— У такому разі яка ваш порада тим, хто хотів би прожити довге та здорове життя?

— Отримати добру освіту, належати до середнього класу, не палити, помірно споживати алкоголь і багато займатися спортом.

— А якщо все це не спрацює?

— Значить, вам просто не поталанило. Мені, наприклад, поталанило. Я з хорошої сім'ї, кинув палити 20 років тому, бігаю щодня.

До речі, існують переконливі докази того, що володіння іноземною мовою скорочує ваші шанси захворіти недоумством. Але в цьому я, звісно, програю своїм друзям з України, які розмовляють українською, російською та англійською. Англійці ліниві, адже їхньою мовою говорять майже всі.

— Яку дистанцію ви пробігаєте?

— Донедавна пробігав 60 км на тиждень. Потім пошкодив коліно і замінив біг вправами. Тепер я знову бігаю, але менше.

П'ять питань Генрі Маршу:

— Яку подію у своєму житті ви вважаєте головною?

— Якщо говорити про мій шлях у нейрохірургії, то це те, коли я вперше спостерігав за операцією на мозку. Я був молодим лікарем і саме тоді вирішив зайнятися нейрохірургією.

— Ваше улюблене місто?

— Можете вірити чи ні, але це Львів, а наступний — Лондон. Я бував у Львові не менше семи разів. Коли приїжджаю сюди, почуваюся як удома. Особливо мені подобається, що, на відміну від Німеччини, де історичні центри міст акуратні настільки, що лячно впустити смітинку, у Львові відчутний вік міста. А ще, приїжджаючи сюди, я відчуваю молоду позитивну енергію, бачу, що в України є майбутнє.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— Протягом останніх 40 років щодня їжджу на велосипеді.

— Який ваш особистий місячний прожитковий мінімум?

— Нещодавно я закінчив практикувати і маю навчитися жити на державну пенсію, яка в моєму разі становить 3 тис. фунтів після сплати податків.

— Чого ви прагнете?

— Це може здатися банальністю, але я прагну робити щасливим не лише себе, але й інших людей. І медицина — непоганий спосіб для цього.

 

Матеріал опублікований у НВ №35 від 25 вересня 2015 року

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage