Як гартуються слова. Розмова з Андрієм Маслюхом
GaliaKuchmanych, Medium
А й справді, хто хоче працювати — шукає засоби, хто не хоче — причини. Ці слова Сергія Корольова мають неабияку рацію і є надзвичайно доречними для характеристики героя сьогоднішнього інтерв’ю. Йому для роботи достатньо мати крісло, стіл і комп’ютер. Він не шукає перешкоди в обставинах, а проблема зі здоров’ям (наслідки ДЦП) не стоїть на заваді його професійній успішності. Львівський перекладач із англійської та італійської, творчий доробок якого сьогодні налічує близько 4–5 десятків книжок, люблячий тато, чоловік та син, світла й оптимістична людина, майстер своєї справи — Андрій Маслюх — приклад справжнього професіоналізму.
Пане Андрію, ким, на Вашу думку, є перекладач художньої літератури — автором, співавтором чи, можливо, у Вас є свій варіант?
Думаю, співавтором точно. То така собі тінь автора, його речник у тій країні, на мову якої перекладається твір. Я вважаю, що роль перекладача тут дуже важлива, у нас трохи недооцінена.
Що підштовхнуло Вас до вибору такої важкої, фізично й ментально, професії? Що сподвигло Вас на такий, як на мене, подвиг?
Якось воно так склалося. Навіть не знаю, чи був тут якийсь разовий поштовх.
Вивчати мови мені подобалося завжди. На відміну від точних наук, це моє. А безпосереднім стимулом до серйозного вивчення англійської став журнал «National Geographic», який передплатили для мене родичі з Америки. Оскільки я дуже любив географію, але не володів англійською на тому рівні, щоб його читати, то довелося взятися за мову. Виписував купу слів і таке інше. То був 90-ий рік: жодного Інтернету, жодних таких речей, а тут широченне і цікавезне вікно у світ — свіжий «National Geographic» щомісяця.
Мови завжди давалися мені відносно легко. Опанувати англійську граматичну систему не було надто проблематично.
Потім, у класі дев’ятому-десятому, коли я думав уже про вищу освіту, то рішення прийшло само собою — англійська філологія. Зрештою, вступаючи туди, я точно знав, що перекладатиму, але що саме — не мав жодного поняття. І десь, мабуть, на курсі третьому викладачка запропонувала мені для курсової роботи перекласти оповідання. Я пошкрябав потилицю (сміється) і погодився. Вона дала мені на вибір декілька версій, і я обрав свого улюбленого Конан Дойля. Це було класно. «Шерлока Холмса» я читав з дитинства, тому прогавити таку нагоду не міг. Тож я переклав те оповідання. Ну, викладачці моя робота сподобалась. Тепер, перечитуючи той зовсім зелений, недосвідчений переклад, я не можу зрозуміти, що вона там знайшла (сміється).Ну, але щось таки зуміла у ньому розгледіти й відтоді почала свідомо спрямовувати мене до перекладу якихось літературних речей, а не технічних текстів. Ось так усе й почалося. Тому, обираючи тему для дипломної роботи, я жодної секунди не вагався:це однозначно мав бути переклад. Опрацьовував тоді ще одне оповідання Конан Дойля.
Після університету я ані гадки не мав, що буду спочатку перекладати релігійну літературу. До богослов’я не мав жодної дотичності, але випадково дізнався, що у видавництві «Свічадо» шукають перекладача. Там мені запропонували два пробні тексти обсягом десь півсторінки кожен. Я їх переклав і відтоді років десять співпрацював майже виключно з цим видавництвом. Перші роки доводилося дуже багато вчитися. Саме «Свічаду» я великою мірою завдячую своє становлення як перекладача. Інші варіанти з’явилися вже потім.
Чи діяльність перекладача є соціально необхідною? Якщо так — чому?
Абсолютно! Адже як можна було б налагоджувати культурний обмін без перекладачів? Це очевидна річ. Без перекладачів, власне, нічого не було б. Тут жодних сумнівів.
Які переваги і які недоліки має ця робота?
По-перше, ти завжди працюєш із чимось новим. У тебе немає конвеєра, на якому ти постійно робиш одне й те саме. Кожна нова книжка — це ж, по суті, цілий окремий світ. По-друге, ти постійно вчишся, бо у цій професії неможливо інакше. Тут або прогрес, або регрес –третього варіанта нема. А вчитися мені подобається. Ну, і дотичність до літератури, культури… Це теж неабищо. Причому тут штука ще й у тому, що ти дотичний одночасно до двох культур, двох літературних процесів і так далі. Це дуже цікаво — налагодження мостів між країнами, культурами, суспільствами.
Недоліки? Не знаю. Я не бачу особливих недоліків. Часом говорять про недостатню оплату, але на це, схоже, нарікають всюди. Перекладачі з різних країн скаржаться на недооціненість їхньої праці. Але маємо те, що маємо. Також люди гіперактивні, до яких я, мабуть, не належу, вбачають недолік у потребі бути посидючим. Для мене це не проблема. Дуже важливою рисою для перекладача є здатність надовго зосереджуватися на одному тексті. Це я можу.
Яким є розпорядок робочого дня у перекладача?
У моєму випадку — дуже довільним. Особливо, коли в хаті маленька дитина (нашій Анні-Марії зараз рік і дев’ять місяців). Це вносить цілу купу коректив. Скажімо, колись я дуже любив працювати по ночах. Доки не одружився, то міг засиджуватися за перекладом до світанку, а потім спати до 12-ї. Та зараз усе змінилося кардинально й радикально, а перекладати доводиться у проміжках між забавлянням малявки або навпаки — забавляти її у проміжках між перекладанням.
За натурою я — сова, тому працювати зранку — це не моє. Мій мозок вмикається на повну потужність пополудні. Відповідно, більшу частину роботи я виконую у другій половині дня. От донечка по десятій іде спати, і тоді я сідаю працювати до години першої-другої ночі. Перекладаю й пополудні, ввечері — коли вдасться. За цих обставин виробити усталений графік складно.
Що мотивує Вас починати працювати над новою книжкою?
Ну, дедлайн дуже мотивує (сміється). Однак із цим мені наразі щастить. Видавці переважно погоджуються на крайній термін, який я їм пропоную. По-друге, зацікавленість текстом. Я дуже рідко перечитую наперед книжку, яку перекладатиму. На мою думку, так цікавіше. Знаю, що от Віктор Морозов теж працює так само. Деякі з семи книжок про Гаррі Поттера він перекладав, уперше їх читаючи. Я чудово розумію цей підхід. Перечитати заздалегідь можу хіба маленьке оповідання або есей. Іноді буває таке, що переклав якесь речення, пізніше поміняв, але насамкінець усе одно повернувся до першого варіанта. Тобто ті спонтанні ідеї часто виходять найбільш вдалими. Це, до речі, дуже цікавий нюанс.
Яку літературу Вам подобається читати?
Я читаю все. На мою думку, перекладач повинен читати абсолютно все. Читати за визначенням. Читати багато. І що найважливіше — читати добрі тексти. Єдине — часу дуже бракує. У мене лежать величезні стоси непрочитаного ще від Форумів Видавців попередніх років. Та все нíколи. Загалом, зараз я почав більше читати короткі форми, хоч раніше мені подобались довгі-довгі романи.
Які захоплення у Вас є ще?
Хоч для захоплень не дуже є багато часу, та ми любимо мандрувати. Подорожуємо, як тільки є нагода. Ще до народження донечки ми з дружиною часто їздили до Криму, винаймали квартиру біля моря і просто жили собі там по два місяці навесні і восени — у міжсезоння це не так уже й дорого. То було гарне поєднання праці і відпочинку. Мені ж однаково, де працювати. Головне, щоб були крісло, стіл та комп’ютер. Зараз ось чекаємо, доки малявка трохи підросте, і будемо відновлювати такий спосіб життя: є багато непоганих місцин і поза Кримом. Буквально минулого тижня ми вперше з нею поїхали в Карпати. Річка, камінчики…
А ще я люблю футбол. Вже років 20 уболіваю, традиційно, за «Карпати», хоч у наш час для цього потрібна неабияка сила волі (сміється). Якщо ж говорити про європейські ФК, то мені подобається «Мілан». Коли був у Римі, то якось балакав про футбол з італійцями, і хтось з них сказав: «О, це, напевне, тому, що там грає Шевченко!». Але ні, я вболівав за «Мілан» і тоді, коли ніхто ще не чув ні про якого Шевченка.
Усе ж таки найбільшим захопленням для мене є переклад. Так вдало склалося, що мій професійний вибір дуже гарно поєднав роботу і захоплення.
Що для Вас означає «перекладати»?
Творити нову дійсність. Ти береш текст, переживаєш його, а тоді викладаєш своєю мовою: так він наче народжується ще раз. Ніби даруєш йому повторне народження. То дуже цікаво. Відчуваєш себе трохи деміургом.
Одного разу письменник, редактор, перекладач Едмонд Кері сказав, що перекладачі живуть через відмінності між мовами, проте водночас працюють, їх стираючи. Як перекласти твір так, щоб текст був доступний для читання й одночасно зберігав колорит, закладений автором?
Треба шукати золоту середину. Текст має звучати так, ніби він написаний мовою, якою його перекладають. Читач у жодному разі не повинен відчувати, що це переклад. Але, з іншого боку, перекладач має максимально враховувати всі нюанси оригіналу. Працюючи над текстом, він повинен постійно балансувати. Знайде ту середину — буде гарний переклад. Не знайде — твір перехилиться чи в той бік, чи в той. Як на мене, один із найважливіших аспектів цієї справи — пошук рівноваги й уміння її відчувати.
Дуже гарно зауважив Амброз Бірс кажучи, що італійською «belladonna» — «вродлива жінка», а англійською — «смертельна отрута». Як перекладачеві не потрапити на такий мовний гачок?
Тут головну роль відіграє увага до нюансів. Не пригадую, хто це сказав, та дуже доречною буде фраза, що диявол криється в дрібницях. Направду, терплячість, уважність і прискіпливість — це для перекладача чи не найпотрібніші риси. Доводити текст до бажаного, бодай би до мінімально бажаного рівня можна довго. Цей процес узагалі може, здається, тривати вічно.
Якби я виправляв кожен свій переклад до того рівня, коли я цілком, на всі сто ним задоволений, то, напевно, досі не закінчив би жодного.
На щастя, існує така гарна штука як дедлайн. Проте так чи інаку будь-якому місці, де є бодай дрібка сумніву, необхідно перевіряти, вишукувати всі нюанси. Це, звичайно, прозвучить банально, але перекладач не повинен боятися словника. Що частіше до нього заглядати, то більше можна для себе несподіваного з’ясувати. Навіть у слові, яке ти знаєш 25 років і думаєш, що нічого нового з нього вже не витягнеш, часом можна віднайти всілякі дивовижні відтінки.
Наскільки затребуваними сьогодні є перекладачі?
Дуже затребуваними, адже обсяг літератури щораз зростає. Крім того, в Україні накопичилася маса ще не перекладених речей. А що говорити про сучасну літературу!
У мене взагалі таке враження, що людина, яка володіє лише рідною мовою, бачить іноземні літератури десь так, як ми зорі. Для неї вони є лише далеким відблиском минулого.
Скажімо, для нас Умберто Еко — сучасний письменник, проте для італійців це вже, фактично, класик.
Перекладачі потрібні, дуже потрібні. Візьмімо, до прикладу, італійську мову. В Україні, мабуть, і десятка належного рівня перекладачів з італійської не набереться. У Львові, наскільки мені відомо, лише троє людей перекладають на доброму літературному рівні. Зрештою, для багатьох потенційно добрих перекладачів переклад не є основним заняттям. А обсяг, який варто було б перекласти, значно більший за можливості цієї жменьки фахівців. Я це відчуваю, коли отримую пропозиції. Якби я погоджувався на все, що пропонують, а видавці були готові чекати, то мав би вже забезпечений графік роботи року до 19-го, не менше.
Як Ви вважаєте, чи зараз в незалежній Україні професія перекладача оцінена, як належить?
Ні. І з боку уваги суспільства роль перекладачів недооцінена. Проте це може сказати і перекладач з будь-якої іншої країни світу. У цілому, за рівень оціненості я поставив би трієчку за п’ятибальною шкалою.
Як досягти успіху в цій нелегкій професії?
Не лінуватися, багато читати. Дуже багато. Читати, зокрема, добрі тексти добрих перекладачів. От для мене тут взірцем є, скажімо, Мар’яна Прокопович і Наталка Іваничук. У них прекрасні тексти. На їхніх перекладах справді можна вчитися.
Тож, щоби сягнути успіху, треба читати, читати і ще раз читати. Іншого способу я не знаю. Та й нема іншого способу, мабуть. Треба постійно виробляти в собі чуття мови. Багато у кого воно є від природи, від Бога. Та розвивати його чи залишити у зародку — це вже залежить від кожного особисто.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно