«Українці – це розвинена європейська нація, яка живе сучасними культурними цінностями»
Бачинський Андрій
15.06.2016
Дуже люблю зустрічі з читачами. І не важливо, чи це зустріч у бібліотеці сусідньої школи, чи у книгарні за тисячу кілометрів від Львова. Це завжди цікаво й корисно, бо де ще, як не у безпосередній розмові з читачами, відчуєш і зрозумієш – потрібно комусь те, про що ти пишеш, чи ні.
Однак, коли минулого тижня мені запропонували у складі делегації письменників Львівщини презентувати свої книги українській громаді Перемишля, я чи не вперше засумнівався. Адже мені Перемишль завжди уявлявся типовим прикордонним містом, у якому більшість населення живе з того, що перепродує контрабандний товар. А з точки зору пересічного спекулянта, література − це товар, на якому не дуже заробиш, тому він нікому не цікавий.
Під час проходження контролю на польській митниці мої сумніви лише поглибилися. Жінка-інспектор завзято приступила до огляду наших немалих валіз, мабуть, сподіваючись викрити цілий арсенал забороненого підакцизного товару. Коли ж їй не вдалося знайти нічого, окрім стосів книг, вона з сумом і ноткою розчарування запитала: «А чого ж ви їдете у той Перемишль?» На нашу відповідь, що ми їдемо презентувати свою творчість українській громаді, вона здивувалася і сказала, що вперше зустрічає такий дивний десант і взагалі – кому воно там треба.
На щастя, і я, і польські митники помилялися! В Українському «Народному домі», який після багаторічних поневірянь таки повернули офіційно українській громаді, нас чекала тепла зустріч. Пан Ігор Горків показав нам відремонтовані приміщення та з гордістю розповів, як їм вдалося зберегти автентичний вигляд будівлі і навіть після заміни міжповерхового перекриття викласти на підлогу рідний паркет. На моє запитання: «А для чого такі витрати, чи не дешевше було встановити нову підлогу?», він щиро здивувався – як можна викинути паркет, по якому ходив Іван Франко та Соломія Крушельницька?!!
У цю мить я зрозумів, наскільки помилявся в своїх думках про українців Перемишля. Насправді, вони щиро намагаються відродити і зберегти свою національну ідентичність, прикладаючи для цього усіх зусиль, як фінансових, так і духовних. Тому й виникла ідея організації зустрічі з львівськими письменниками. Адже, хоча до Львова лише 100 кілометрів, про нашу сучасну літературу польським українцям відомо ще так мало.
Звичайно ж, творчість Юрія Винничука, який теж презентував на зустрічі свої книги, читачі в Перемишлі знають дуже добре і, мабуть, саме зустрічі з ним очікували найбільше. Натомість українська дитяча література у більшості залишається для них невідомою. І коли я розповідав про «Видавництво Старого Лева» й демонстрував книжкові новинки, гості були щиро вражені. Вони захоплено гортали сторінки, дивуючись не тільки цікавому змісту та сучасному художньому оформленню книг, але й дуже якісній поліграфії. Засмучувало їх лише одне – чому ми привезли з собою так мало книг, адже кожен відвідувач хотів придбати щось для себе, своїх дітей, онуків, друзів.
Але це не біда, адже ми домовилися з організаторами, що зустріч у Перемишлі була не останньою. Пані Марія Туцька, голова місцевого відділення Об’єднання українців у Польщі, запропонувала восени провести зустріч наших дитячих письменників з юними читачами – учнями української школи ім. М.Шашкевича в Перемишлі.
Тож підозрюю, що польським митникам таки доведеться потрохи звикати, що українці – це розвинена європейська нація, яка живе не тільки споживацькими, але й сучасними культурними цінностями.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно