Тарас і Мар’яна Прохаськи: Кроти обрали нас за своїх речників
Письменник Тарас Прохасько та його дружина Мар’яна написали разом дитячу книгу «Хто зробить сніг». Мар’яна Прохасько не лише долучилась до створення тексту, але й виступила ілюстратором книги. А ми побували на презентації видання й вирішили дізнатися про тандем більше.
– Як і коли виникла ідея написати «Хто зробить сніг»?
– Ця ідея настільки давня, що вже важко визначити точно – коли і як. Ми знали десять років тому, що мусимо це зробити, бо інакше щось дуже важливого із того, що ми знаємо, що ми можемо, пропаде, зникне. Ми належимо до тих, хто вірить, що книжка може не тільки зафіксувати, але й оживити, дати життя. Ми хотіли, щоби наші герої отримали шанс пожити.
– Чому героями книги стали саме кроти?
– Кроти – це наш тотем. У світі все якось дуже щільно пов’язано. Можливо, кроти вибрали нас за своїх речників. Може, нашому невибраному життю найбільше відповідала кротяча сутність. У кожному разі наш вибір був не прорахований, а такий, що не залишає місця для сумніву. Тільки кроти…
– Чи мають персонажі книги прототипів із життя? Якщо так, то чи впізнають ці люди себе у творі?
– Головними прототипами є ми самі. Те наше, що відповідає нашим уявленням про кротячий світ. Крім того, ми мали щастя бути близько до кількох поколінь чи мікропоколінь різних дітей, братів, сестер, братів і сестер. Ми бачили їх, бачили їхнє співжиття, бачили, як вони співіснують між собою і своїми батьками, іншими дітьми, які теж були братами і сестрами. З цих спостережень, а ще більше із цих співпереживань ми взяли те, що найбільше відповідало нашим уявленням про ту літературну кротячу сім’ю. Зрештою, у присвяті ми виказали вдячність усім, хто більше чи менше причинився до формування наших героїв.
– Розкажіть, будь ласка, про імена героїв книги?
– Кротячі імена дуже прості. За своїм принципом вони нагадують індіанські. Або ті, які хлопці отримували на Запорізькій Січі. Про це сказано відкрито – імена розкривають сутність особи. Щодо інших, то нам хотілося погратися у такий собі центрально-європейський інтернаціонал, адже тут все так близько. Різні види звірів асоціювалися з різними націями і народами, які живуть у Великому Буковому Лісі поруч і вміють порозумітися між собою, не зважаючи на те, що сильно відрізняються один від одного. Білки мають угорські імена. Зайці – подобу словацьких. Їжак – мабуть, гуцул. Просто є іншість, яка не є перешкодою.
– Як відбувався пошук художньої техніки для ілюстрацій? Чи ідея виникла одразу, а чи це були тривалі пошуки?
– Це були тривалі пошуки. Довелося якийсь час попрацювати над собою, щоб досягти певного рівня свободи. Сама ця робота над собою виявилася дуже цікавим досвідом. Спочатку я схилялася до того, щоб зробити всі малюнки чорнилом з мінімальними вкрапленнями кольорів. Але потім захотілося більшого розмаїття, щоб передати настрій і різні пори року. Тому вибрала змішану техніку – поєднала чорний лайнер з кольровими олівцями. А для снігу використала білу гуаш.
– Як реагують на книгу діти, а як дорослі (на читаннях, презентаціях тощо)?
– Ми ще не чули надто багато відгуків, але зауважили, що на цю книжку дуже добре реагують батьки, які мають звичку читати з дітьми. Вона виглядає якось незвично і викликає передчуття, що це може бути щось нове і цікаве. Щодо дітей, то все так, як і має бути, – комусь вона на деякий час стала найголовнішою, а герої – реальними і близькими, комусь просто подобалося слухати історію і співпереживати, уявляти собі таке життя, хтось залишився байдужим. Єдине, чого ми не бачили, це агресивного заперечення книжки або роздратування від неї.
– Що найбільше надихало упродовж написання книги?
– Як це не дивно, але в процесі написання – на тій стадії, коли задум втілювався у текст – найбільше надихала самодисципліна. Усвідомлення того, що ми робимо це щодня, що кожного дня, так само, як вчора, як буде завтра, є дві години, коли ми бачимо, що в нашій історії має з’явитися далі, коли ми разом придумуємо наступні речення, коли ми маємо можливість розповісти ще якусь важливу деталь із життя кротенят. І кротенята щораз більше наповнюються життям.
– Які Ваші улюблені герої у цій книзі?
– Хоча найближчими і найріднішими нам є Повзик і Муркавка, але найулюбленішим героєм несподівано, бо такою вона вийшла сама, стала стримана, самодостатня, спокійна, відважна, вірна і щира Загата, бобреня.
– Як Ви уявляєте ідеальних читачів для цієї книги? Скільки їм років? Який у них характер?
– Ми не намагалися уявити собі ідеального читача. Іноді думали про кількох конкретних. Виявилося, що найкращі, найчутливіші читачі не обмежені якимось найвідповіднішим віком. Одному з найвдячніших 7 років, іншому – 22… Але зауважили, що ідеальним читачем цієї книги може бути саме читач, тобто ті, хто має досвід читання або слухання і розглядання книжок, для кого ця не є першою-другою у житті. А ще наше оповідання краще сприймають такі, які є уважними і чутливими до деталей і відтінків, які отримують більшу насолоду від атмосфери, речень, змін настрою оповіді, ніж від швидкісного переліку подій і хитромудрих сюжетних переплетень. Зрештою, найкращими читачами є ми самі, бо писали так, щоби подобалося нам. Ми читали оповідання десятки разів і кожного разу знаходили якусь нову приємність.
– Чи буде продовження?
– Так.
Галина Рись
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно