Таня Малярчук: «Треба бути готовим до того, що ти ніколи не напишеш ідеальний текст»
На Книжковому Арсеналі відбулася зустріч-дискусія «Обмін речовин». Письменники Таня Малярчук та Андрій Бондар говорили про примус і насолоду у творчості, про те, що надихає і відволікає від писання, про комплекс неповноцінності і любов до своїх текстів. До вашої уваги – короткий витяг з дискусії.
А.Б.: «У Михайла Наєнка була книга, яка називалася "Інтим письменницької праці", і там якраз було про процес писання між болем і задоволенням. Для мене особисто процес писання є актом радості, обійшлося без примусу в творчості. Примус виникає хіба вже тоді, коли ти заангажований в процес творення, коли текст пишеться через тебе, а не навпаки».
Т.М.: «Я вже 4 роки живу в особливому ритмі: щодня зранку маю кілька годин на писання. Належу до тих щасливих людей, яким вдається жити зі своєї літератури. Але, навіть коли мені не потрібно ходити на роботу по регламенту, все одно мушу займатися самодисципліною. Інакше поринаю у стан байдикування, мене огортає лінь і самообманювання, що ось-ось і почну писати. Тобто робота моя починається по суті з примусу, і зараз в моє життя натхнення не приходить просто так. Хоча у ранніх своїх творах я була поглинута натхненням, писалося дуже швидко... У процесі творення тексту є особливість: перших 40 сторінок легко написати, а спробуєш переступити через них далі – починаються роки. Інтерес до тексту згасає і з'являються нові, здавалось би, прекрасні ідеї. Мусиш діяти рішуче: відкинути усі ідеї, завершити почате... Звісно, ти ризикуєш, бо оцінити якість написаного можеш лише вкінці. Тобто писання це завжди ризик, це казино».
А.Б.: «Я отримую від творчості рівно стільки, скільки треба. Коли сідаю за письмовий стіл, то з цього може вийти есей, оповідання, анекдот... Писання мене не спирає, бо заробляю я іншим – перекладами... Хоча у мене є особливість, я не пишу великі форми. А власне писання роману вимагає виконати завдання, дотриматися форми».
А.Б.: «Дуже люблю, коли мені замовляють текст. Хоч відчуваю суперечливу емоцію. З одного боку, я ніби продаюсь і простору для втечі немає – ці 7 тис. знаків вже висять наді мною. Але з іншого боку – ці рамки для себе я створюю не сам, і мені імпонує це. Думаю, глибоко в душі я страшенний конформіст, хоча все життя вперто заперечую це».
Т.М.: «Я читала в Ольги Токарчук, чим відрізняється оповідання від роману: оповідання це те, що ти пишеш за три дні, а роман ти пишеш три роки. У мене не дуже великий досвід романістки. Є письменники, які повністю дослідили закони написання роману, і якщо ти знаєш ці закони – тобі легше. Пройшовши горнило своїх двох романів, я вже готова до певних нюансів великого тексту. «Забуття» я тричі переписувала, кілька разів доходила до 70 сторінок і не могла пройти далі».
Т.М.: «У нас в сім'ї є ритуал: ввечері кажу чоловікові, скільки я написала. І може бути дуже успішний тиждень, коли щодня "+3 сторінки", а тоді у суботу "-50 сторінок". Це, мабуть, найстрашніший період, шалено падає самооцінка. Ти сидиш і креслиш написане, ніби відрізаючи від свого тіла по шматку. Але потім, коли вже бачиш перед собою цілісний текст, радієш, що викинув зайве, бо ці частини були заражені гангреною й могли би занапастити усе тіло тексту».
А.Б.: «Що робити поза писанням, щоб тримати себе в тонусі? По-перше, треба любити свої слабкості. І прийняти той факт, що ти вже наперед програв. Людське життя - це поразка. Треба це затямити одразу усім, а письменникам - в першу чергу. Ти програв, тому не переживай. Звільнись».
Т.М.: «Треба бути готовим до того, що ти ніколи не напишеш ідеальний текст. Це неможливо. Навіть коли ти "вилизав" все до останнього рядка, повертаєшся до нього через місяць і невідомо звідки вилазять хиби. І треба бути готовим до того, що одного дня ти відкриєш текст іншого автора й зрозумієш – це те, що ти хотів написати, але не зміг».
Більше фото з події:Старий Лев на VІІ Книжковому Арсеналі
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно