Таня Малярчук: «Іронія долі Липинського - він говорив цілком слушні речі посеред політичного хаосу ідей»
Під час Форуму Видавців письменниця Таня Малярчук презентувала свій роман «Забуття», що вийшов у ВСЛ. Модерував зустріч Олександр Бойченко. Мова йшла про час, який наче кит заковтує колись знакові події й особистості. Періодично у череві цього кита опиняється замкнутим, наче Йона, видатний мислитель, що все своє життя і усі досягнення віддав епосі. Саме про такого Йону йде мова у новій книжці Тані – про політичного діяча й історика В’ячеслава Липинського.
«Востаннє Таня презентувала свою книгу у 2012 році, з того часу світ і ми в тому числі змінилися настільки, що складається враження, наче минула ціла епоха, - каже Олександр Бойченко. – Одним з двох головних героїв нового роману є політик й історик В’ячеслав Липинський, з яким ви дуже різні (ти наголошуєш на цьому). З іншого боку, наслідуючи Флобера, ти можеш сказати «Липинський - це я». У чому полягає ця схожість і відмінність? Адже Липинський є дуже трагічною постаттю. Бувши поляком, він присвятив себе українству, і тим самим був зневажений співвітчизниками й так і не був оцінений українцями».
«Справді, багато змінилося, - погодилася Таня Малярчук. - Наприклад, книзі «Забуття» притаманний зовсім інший стиль письма, я ткала цей текст протягом чотирьох останніх років. Щодо Липинського, то ми схожі, бо він був холериком, абсолютно переконаним у власній правоті. Тому, якоюсь мірою, Липинський - це я. А щодо кількості героїв, то їх троє: є Липинський, є наратор, і є страх – це третій герой. Я описала українських селян в часі визвольної боротьби початку ХХ ст. Вони опинилися перед тяжким вибором: іти в ліси і точно програти, чи терпіти колективізацію і приниження».
«Шість років тому я переїхала у Відень, - розповіла Таня. - Коли виїздиш за кордон, то починаєш мислити по-іншому. У всьому шукаєш цю свою Україну і я, відповідно, шукала українство у Відні. Усе, що знаходила, було так чи інакше пов’язане з Липинським. Він був послом України в Австрії за часів гетьманату. А у 1918-22 роках під час І хвилі еміграції, коли українська визвольна боротьба зазнала поразки і більшість інтелектуалів змушена була виїхати за кордон, він виїхав до Відня, де й помер. Мало хто знає, що до приходу совєтів українська інтелігенція була дуже європейською. Біда у тому, що вони виїхали за кордон і так й не змогли повернутися – це такий пустоцвіт, який міг би на повну розцвісти і прислужитися своїй країні. Липинський – один з тих, хто більш-менш відомий з цього покоління українських мислителів. Хоча за радянських часів у його маєтку на Волині зробили стайні. А могилу Липинського утрамбували трактором і стерли з лиця землі».
«Іронія долі Липинського полягає у тому, що він говорив цілком слушні речі посеред політичного хаосу ідей та ідеологій, - продовжила письменниця. - А він, як справжній інтелектуал, намагався вибудувати логічну і ідеальну політичну формулу. Він хотів створити українську монархію, ще у ті роки наголошував на необхідності політичної нації. Адже тодішня Україна була дуже поліетнічною, і по-іншому вибудувати державність було б неможливо».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно