Поетична бесіда з Борисом Херсонським
Автор фото - Володимир Смоляр
Весна з її ніжним сонцем, запашним вітром, квітучими деревами і усміхненими обличчями надихає жити, любити і творити, писати щирі листи і зворушливі вірші. Чи замислювалися ви колись, хто вони – ті, хто, надаючи словам особливого ритму, творить вербальну музику, хто кількома штрихами змальовує всесвіт – від найбуденнішого до найпотаємнішого, хто здатен висловити невисловлюване і допомогти глибше відчути життя? Хто вони – поети? «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», – говорить Ліна Василівна. Саме про цей дотик, а також про те, звідки беруться слова, про важливість натхнення й силу поетичного слова ми хочемо поговорити в серії інтерв’ю «Поетична бесіда» в рамках поетичного березня від Старого Лева.
І відкриватиме її людина, яка своєю невтомною працею і не менш плідною творчістю підтверджує, що бути поетом – значить бути багатогранним, значить якомога ширше пізнати життя. Наш перший співрозмовник – кандидат медичних наук, професор, автор кількох монографій з психології та психіатрії, перекладач, автор понад десяти поетичних збірок, лауреат кількох міжнародних премій – Борис Херсонський. Одна з найпомітніших та найзнаковіших його книжок, перекладена кількома мовами, – поетична збірка «Родинний архів». У 2010 році збірка була відзначена спеціальною премією «Literaris» (Австрія), а 2016 року побачила світ у «Видавництві Старого Лева». До неї увійшли тексти в українському перекладі Маріанни Кіяновської та україномовні поезії, написані самим автором.
Якби ви не стали письменником, то…
Став би тим, хто я є – тобто психотерапевтом, дослідником й викладачем. Література та психологія – найбільш важливі для мене. Якби мені було дано обирати одне з двох, я б засмутився.
Поезія – натхнення чи робота?
Натхнення й робота. Хто чекає, що вірші впадуть до нього з неба й не будуть потребувати опрацювання й редагування, може не дочекатися.
Ви пишете тому, що…
Не можу не писати. Це потреба, яке веде тебе й не дає відійти ні на крок.
Звідки народжуються слова?
У глибині серця. Інша справа – де і як вони виховуються.
Чи вірите в те, що слова лікують?
Я – психотерапевт, тобто фахівець який дійсно лікує словами. Але не словами своїх віршів!
Кого б назвали своїми «поетичними вчителями»?
Ломоносов, Пушкін, Леся [Українка], Сковорода, Бродський, Мандельштам.
Чи є щось, на що здатна поезія, але не спроможна проза?
Поезія здатна сказати щось так, щоб воно одразу запало в душу, сказати у декількох рядках. Сказати так, щоб воно могло стати співом. Це не дуже часто вдається зробити, точніше – видихнути.
Три книжки, якими можете себе охарактеризувати.
Якщо книжки взагалі – Святе Письмо, «Маленькі трагедії» Пушкіна, «Зупинка в пустелі» Бродського. Якщо мої власні – «Родинний архів», «Там і тоді», «Меса у часи війни».
Для багатьох людей творчих професій особливе значення має їхній робочий простір, який чимало може розказати про свого господаря. Опишіть ваше робоче місце.
Маленький кабінет, десь 9 метрів квадратних, маленький стіл з комп’ютером, українські народні ікони на стінах, два крісла, книжкова шафа, музичний центр у вигляді грамофона й маленька «Ямаха».
Зазвичай читач ототожнює ліричного героя і автора. Наскільки багато у ваших віршах вас самих?
Не можу підрахувати відсотків. Але… Слово «я» доволі рідко зустрічається у моїх творах. Мої герої – то не є я. Але ж автор присутній у кожному з них. «Мадам Боварі – це я», – так казав Флобер.
Три поради, які б дали поету-початківцю.
Бути відвертим, нічого не планувати, йти за внутрішнім відчуттям й не зупинятися. Не чекати ні відгуку, ні навіть розуміння від читачів, не кажучи вже про матеріальні бонуси. Дякувати Господу за цей нелегкий дар й сприймати труднощі з гідністю. Вчитися постійно. Не ніяковіти перед перешкодами. Чи не забагато побажань?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно