Олександра Коваль: «Читати необхідно, щоб вижити»
У рамках культурного проекту Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» відбулася дуже особлива зустріч - з Олександрою Коваль, президентом ГО «Форум видавців». Поетеса, головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка говорила з пані Олександрою про Книгу як найвищу цінність: про те, хто виховує в нас любов до читання, про те, як змінити середовище навколо себе, та, звісно, про те, що чекає на нас на цьогорічному Форумі Видавців. До Вашої уваги – кілька думок Олександри Коваль.
«У дитинстві у подвір’ї нашого будинку була бібліотека №24. Якщо Ви думаєте, що я там пропадала зранку до ночі, то ні, у мене були інші інтереси. Але до бібліотеки я, звичайно, заходила, і бібліотекарка щоразу видавала мені книжку про дітей-героїв. Я просила книжку про подорожі, пригоди, а вона казала: «Нет, все на руках. Нада ждать. Читай сначала это». Почитала трохи я тих книжок та й перестала до бібліотеки ходити... З усіх кутків кричали про Володимира Ілліча Леніна, піонерів та комсомольців, дітей-героїв і радянських партизанів.
А вдома пошепки розповідалися історії про родину мого тата, яка була вивезена в Сибір (сам тато був 10 років у таборах, а вони всі на поселенні), про друзів моєї мами, які зникли безвісті і їх ніколи вже ніхто не бачив, про тих, які змушені були тікати від Радянської влади і опинилися в еміграції. Ніколи не забуду «недільників», коли нас змушували мити вікна в школі на Великдень. І це у Львові! Я тішуся, що ви цього не застали, бо це було просто маразматично. У когось, мабуть, було краще дитинство, а в мене саме таке - з книжками про піонерів-героїв і з миттям вікон на Великдень».
«Думаючи про своє дитинство й молодість, чесно кажучи, не пригадую, щоб тоді хтось говорив про цінності. Такого дискурсу не було. Хоча цінності були і, звичайно, закладалися вони у родинах. Мені здається, що велике досягнення цього часу власне у тому, що ми дозріли, аби обговорювати цінності».
«Я дуже вірю в формулу «почни з себе». Звичайно, коли ти сортуєш сміття і потім бачиш, що його все одно завантажують в один контейнер – це дещо охолоджує запал. Або коли, наприклад, дитина вчиться у Вальдорфській школі, а потім потрапляє в реальне життя, де все зовсім інакше – трапляється злам. Коли доростала моя донька, ще не було такої критичної маси батьків, які сказали б: «Ні, давайте ми в наших школах не будемо платити хабарів чи відмовимося від поборів». Якось під час батьківських зборів я спитала: «На що ви їх тратите, можна дізнатися?». Директорка подивилася на мене дуже здивовано, а більшість батьків сказали: «Ні-ні, не питайте»... Я веду до того, що треба вчитися робити зміни і домовлятися малими групами. Наприклад, як батьки одного класу. Все-таки 20-40 людям легше домовитися, аніж домовитися цілій країні. Мені здається, що у Львові спільноти досягають таких мікродомовленостей: Знесіння відроджується; на Левандівці відбувається цікаве локальне життя; на Сихові, на Рясному я чую про якісь ініціативи; бібліотеки починають рухатися. До речі, ми створюємо читацькі клуби при бібліотеках для людей літнього віку. Чим вам не така маленька спільнота, яка хоч трошки, але покращить життя в маленькому середовищі».
«Моя любов до книги почалась з першого погляду: як тільки я її побачила, ми полюбили одна одну і це почуття триває досі. Було це ще в дошкільному віці, у шість років, мабуть. Тоді дітям видавали якісь копійки на кишенькові витрати, а у нас в кіоску з пресою біля будинку продавалися книжки. Перше, що я купила був товстезний том Андрія Чайковсього «Олюнька». Так почалась моя манія до товстих книжок, я їх обожнювала. Ніщо маленьке мене не цікавило і, напевно, це відбилося на Форумі Видавців. Мене не цікавлять маленькі заходи».
«Не кожен з нас має щастя вирости у сім’ї, де тобі пояснять цінність рівності, солідарності, братерства. Але кожна дитина може знайти приклади для наслідування у книжках. Діти, які до нас приїжджають на Всеукраїнський конкурс читання (його ми проводимо вже багато років, з’їжджаються маленькі читачі з усієї країни), знаходять своїх героїв – будь-то принци на білому коні чи рятівники людства. На жаль, ми не можемо провести довготермінових досліджень, якими виростають ці діти-переможці конкурсу. Але знаємо, що з кожного року є хоча б одна дитина, яка виростаючи, вступає у ВНЗ Львова. А ще у Львові є така чудова дівчина Лілія Боровець, яка зараз створила громадську організацію «Просвіти» і займається реформуванням освіти. Так-от, Ліля є однією з перших переможців Всеукраїнського конкурсу читання, а в цьому році вона була наймолодшою представницею на Всесвітньому економічному форумі в Давосі».
«Зміни відбуваються. Ми їх не помічаємо, бо скептично налаштовані. Звісно, мені хотілося б, щоби через 25 років незалежності ми жили хоча би як у Польщі (хоча стартові умови в України були набагато кращі, ніж в Польщі). Щоб ми могли вільно їздити по світу. Щоб мали доступ до фінансів Євросоюзу, які дуже допомагають розвивати інфраструктуру, освіту і культуру. Але усе-таки, якщо йдеться про популяризацію читання, то прогрес дуже помітний. Мабуть, Лариса Лугова пам’ятає, як ми з нею ще в 90-х і на початку 2000-х років билися за те, щоби бодай якісь згадки про книжки і про літературні події просочилися в ЗМІ. Нам казали: «Що ви, це взагалі нікому не потрібно». А тепер і у друкованих ЗМІ пишуть, і сюжети показують, і в інтернет-ресурсах поширюють. Це наша спільна заслуга, тому що ми безперервно торочили про те, що «книги - це важливо». А коли з’явиться ще 200 чи 300 людей, які говоритимуть про це (кожен на своєму рівні) – читання і пропагування читання стане нормою».
«Ніколи досі не бачила такої великої кількості прекрасних книжок, які надійшли нам на цьогорічний конкурс «Книга Форуму Видавців». Справді стався ривок, на який я навіть не сподівалась, що це можливо так швидко. Що це означає? Адже видавці, окрім того, що ідеалісти, вони ще є прагматичними людьми: якби розуміли, що цього ніхто не купить, то й не видавали б. Це означає, що з’явилися читачі, які готові платити за якісну книжку».
«Я постійно повторюю: читати необхідно, щоб вижити. Тому що зараз, в цьому інформаційному тиску, у неперевірених джерелах інформації, які просто заполонили інтернет, потрібно якось функціонувати. Отже треба спочатку добре навчитися читати, щоб вміти відрізняти правдиве від неправдивого, щоб будувати для себе системи координат».
«Цьогорічний Форум Видавців буде кращим за усі попередні. По-перше, на сайті Форуму тепер можна знайти і роздивитися книжкові новинки, для тих, хто не любить натовпу і блукати книжковими рядами – це хороша нагода одразу вибрати і прицінитися. По-друге, у нас продаються електронні квитки. Не потрібно стояти в черзі, можна купити зараз і проходити повз чергу – це суттєво економить час. По-третє, наші партнери обіцяють нам дуже крутий інтернет. Наш почесний гість - Томас Венцлова, ми повертаємо у Львів фестиваль «Лема», серед наших зіркових гостей, зокрема, Фредерік Беґбедер та Паоло Джордано».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно