На всі смаки
Олександр Стукало, Тиждень.ua
Шукаючи новинки лютого, я довго думав, як би означити ті три, про які хочу розказати.
Що у них спільного – і чи є щось спільного взагалі, крім, власне, часу видання? Що може об’єднувати український переклад «рімейку» класичного англійського роману першої половини ХІХ століття, спогади культуртрегера, засновника видавництва і людини колосального набору досвідів і вражень – і зібрано-вибране прозаїка, який останнім часом виступає як музикант і потоковий поет? Ніби нічого. Крім, хіба, умисної різноспрямованості: замість обрати тексти однієї культури чи епохи, я обрав суміш, аби кожен міг узяти той, який буде йому до вподоби. Це відгомони майже трьох століть, певним чином переосмислені, переінакшені й видані на-гора у новій подобі. Для кожного – свій.
Джейн Остін і Сет Ґрем-Сміт. Гордість і упередження і зомбі / Пер. Р. Свято, Я. Стріха. – К.: Основи, 2016.
Книжка, де англійський романтичний роман 1813 року «Гордість і упередження» добряче присмачено сучасною культурою, трешем і зомбі від американця Сета Ґрема-Сміта (нар. 1976), вийшовши у світ 2009 року, зразу викликала бурю позитивних емоцій і посіла третє місце у списку найкращих книжок від The New York Times. Фільм за нею теж уже зняли, якраз цього, 2016-го, року, тож український переклад вийшов дуже вчасно, вписавшись у нову хвилю популярності тексту. Роман, що давно потрапив у публічний доступ, позбавлений авторських прав, зацікавив американця Ґрема-Сміта, який доти вже дав світові кілька «осучаснених» переробок (а цього ж таки 2016-го випустив «Авраама Лінкольна, мисливця на вампірів»). У «Гордості і упередженні і зомбі» читач зустріне знайомих Беннетів, знайомого містера Дарсі й більш-менш знайому вікторіанську Англію. Але сестри Беннет тут тренуються воювати проти несмертних почвар і поторочей, бали, крім рюшів і комірців, означають іще й небажані небезпечні зустрічі з надприродним, а найкращий спосіб зміцнити шлюб подружжя Дарсі – разом убити кілька зомбі. Усе як раніше, тільки жвавіше. Відтепер – українською.
Осип Зінкевич. Щоденник (1948—1949, 1967—1968, 1971—1976). – К.: Смолоскип, 2016.
Осип Зінкевич (1925) – у певних колах справді людина-легенда. Дев’яностаоднорічний науковець, культурний діяч, меценат, засновник видавництва, хімік, політв’язень, мандрівник – здається, для захоплення вистачить. Пан Осип п’ятдесят років тому заснував у Америці видавництво, яке досі існує в Києві. Саме там і вийшли щоденники засновника. Починаються вони з передмови автора, де пунктирно для всіх незнайомих із його долею даються «причини і передумови»: 24 грудня 1948 року в німецькій в’язниці двадцятитрирічний Осип Зінкевич, який уже встиг утекти з рідного прикарпатського села, перебути війну по світах, загубитися й потім знову знайтися, і стати жертвою політичного розколу в ОУН, починає вести щоднник. Там само, у Німеччині, Осип Зінкевич познайомиться з майбутньою дружиною Надією Наорлевич. У в’язниці він уперше візьметься за видавничу справу, стане причетним до появи нелегального часопису. Після звільнення буде Франція, робота на шахті, навчання на хіміка та журналіста, переїзд за океан – до США, видання дисидентської літератури. «Щоденник» - спроба сучасних «смолоскипівців» показати ширшому світові, з чого (і з кого) вони починалися. Щоденників пана Осипа там чекали вже довго – нарешті дочекалися. Чекають і спогадів. Сподіваємося, вони теж вийдуть друком.
Іздрик. Номінація. – Видавництво Старого Лева, 2016.
Під обкладинкою нового Іздрика зібрано майже все, що він написав прозою – «Воццек», «Подвійний Леон», «АМТМ», «Таке» і сорок три короткі оповідання. Останнім часом Іздрик уже не виступає перед читачами в іпостасі прозаїка: він грає в музичному проекті, робить журнали для бездомних і щороку видає по книжці (а то й більше) віршів, якими займається кожного дня. «Видавництво Старого Лева» вирішило нагадати читачам про Іздрика, який не пише віршів, але пише прозу – дивну, колажову, постмодерну й, безумовно, інтелектуальну. Так зараз не пишуть, і тоді так писало небагато. І «Воццек», і «Подвійний Леон», і «Острів Крк» нагадують про початок 2000-х – час, коли здавалося, що майбутнє настало і стукає в двері текстами, до яких українська культура іще не зовсім звикла.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно