Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Мар’яна Савка: Схід завжди потребував української книжки
 
Мар’яна Савка - поетеса, співзасновниця і головний редактор "Видавництва Старого Лева", одного з лідерів українського книжкового ринку. 
 
Завдяки ВСЛ українською мовою заговорили персонажі фінської письменниці Туве Янссон та британця Джеремі Стронга.
 
Книги від "Старого Лева" оцінила і Європа: серед останніх досягнень — нагорода в номінації "Опера пріма" найбільшого книжкового дитячого ярмарку в Болоньї, шорт-лист каталогу "Білі круки" – 200 найкращих дитячих книг світу, гран-прі національного Форуму видавців і нагорода "Найкраща дитяча книжка року" Бі-Бі-Сі.
 
INSIDER поговорив із Мар'яною про літературу, російську пропаганду й українські книгарні.
 
Мистецтво не обирає собі часів. Війна загострює емоції, загострює сприйняття. Вона рано чи пізно відгукнеться у творчості. Не було би Хемінгвея, якби він не пережив досвід Другої світової.
 
Зараз над українським автором нависла небезпека створення швидких злободенних проектів. Усі готові читати і про Небесну сотню, і про війну, про близький усім пережитий досвід. Але не завжди це дозрілі якісні тексти. Спершу приходить "швидке письмо", як дзеркало суспільних процесів, - це переважно публіцистика, хроніки, журналістське осмислення процесу. А справжня література повинна народитися тоді, коли сконденсована інформація вже перетвориться на художні твори з відстороненим поглядом автора й емоційним досвідом. І вона обов’язково буде.
 
Були моменти, коли і в мене писалися гострі революційні вірші. Я відпустила їх у вільне плавання, деякі з них увійшли до різних збірок.
 
Часто ми вже самі не розуміємо, що відбувається. Коли ми були безпосередніми учасниками чи свідками подій на Майдані, ми їх фактично пропускали кожного разу крізь себе, ми проживали все разом, як єдиний організм. А зараз я спостерігаю суспільну депресію і відмежування від новин. Той самий Facebook стає щоразу більш порожнім, усе менше озвучує новини з війни, все менше аналітики. Люди дезорієнтувалися і втомилися. Ми вже підійшли до того, що хочемо отримати якісну зміну цієї ситуації.
 
Схід завжди потребував української книжки. Це ми в якийсь момент закрилися від Сходу, від тих складнощів, які з ним пов’язані, і на те було багато причин. Одна з них — елементарна складність доїзду. Перед нами часто поставало питання: чи готові ми добу їхати туди і добу повертатися назад для того, щоби провести кількагодинний літературний вечір. Нам справді було важко зрозуміти, чим живе східний регіон.
 
Мої літературні вечори в Донецьку, ще до всіх цих подій, проходили в теплій атмосфері. Слухачі добре реагували і на українську мову, і на українські тексти, головне – на ставлення, на людяність реагували. Виходить, ми замало говорили з ними. Замало пояснювали, ким ми є насправді.
Зрештою, чимало людей на Сході мало куди виїжджали, і в них не сформувалася картинка світу, навіть картинка власної держави. Ми кинули їх напризволяще, віддавши цю територію російській пропаганді. А де була українська держава – міністерства, держкомітети і т.д.?
 
Зараз усі ініціативи, які йдуть від нас, можуть укотре натикатися на якісь непорозуміння, але все ж таки потрібно робити ці кроки назустріч.
 
Потрібно додатково проводити особисті зустрічі на Сході країни, звісно, не тільки в Донецьку і Луганську, а й у Запоріжжі, Харкові, Дніпропетровську, Кіровограді. Розповідати про нас і про те, що фактично відбувається у суспільстві, в громадському та культурному просторах.
 
Ми не програли культурну війну Росії на Сході. Ми її навіть і не починали. Ми змирилися з тим, що цей простір не наш. Наші книги туди фактично не потрапляли, тож звідки Сходу знати про те, що ми існуємо?
 
Великі книжкові мережі українську книгу взагалі туди не пропускали. І перш за все це була не просто бізнес-позиція, а й ідеологічна, оскільки власниками книжкових мереж на Сході переважно є російські компанії.
 
Створювався міф, що українську книжку ніхто не хоче, на неї ніхто не чекає і не читає. Останнє дослідження, яке проводило GFK, уже розвінчує цей міф і доводить, що відсоток людей, які готові читати українською мовою суттєво зріс. Окрім того, ми бачимо підвищений інтерес людей до книги. Здавалося б, у країні така складна ситуація, передусім економічна, а замість того, щоб обирати хліб і молоко, починають обирати книжку.
 
На зустрічах із письменниками зали переповнені. Я думаю, що настав час повернення до цінностей, бо книга є ретранслятором важливих загальнолюдських цінностей.
 
Ми вже незалежні більше двох десятків років, а й досі не напрацювали свого. Ми постійно задовольнялися російськими об’їдками. Бо в певному сенсі це було дешевше, а коли робили свій продукт, то теж старалися створювати його російською мовою з переконаннями, що це буде цікаво їм також.
 
Навіть такі недосконалі українські ТВ-продукти початку дев’яностих, як "Територія А", розвивали українську музику і дали хороші плоди. А зараз маємо цілу низку музичних каналів (наприклад, М1), і я чесно не розумію, для чого вони існують, кому може бути цікава та музика, яку хтось назвав "форматом". Зараз ця тенденція повинна змінюватися, хоча по факту багато вже чого втрачено.
 
Нам дуже довго нав’язували ідею, що українське не є конкурентоспроможним - чи то в музиці, чи то в кіно. Та ж сама ситуація з українською книжкою. Від власників книжкових мереж ми тільки і чули, що "без російської книжки нам не вижити".
 
Продукт з’являється тоді, коли в суспільстві є запит, коли є затребуваність на ринку. А коли ринок був переповнений російською книжкою, нам, звичайно, важко було туди втиснутися. Тому що більшість книжкових ніш була заповнена продукцією з Росії.  
 
Наприклад, зараз є запит на українську поезію. Якщо на Заході цікавість до поезії спадає, то в нас навпаки — зростає. У нас є ще багато незаповнених ніш. І якщо наш ринок планує наступні пару років розвиватися, то видавцям у дуже швидкому темпі необхідно буде заповнювати ці ніші.
 
Зараз потрібно говорити про якісь регулятивні процеси на ринку. Я проти того, щоб щось просто забороняти, але зміни однозначно потрібні.
 
Я завжди була прихильником квотування присутності української книжки у книгарнях. Книгарні принаймні на 50% повинні мати український продукт. Однак я не бачу іншої книжкової мережі, крім книгарні "Є", які могли би якісно працювати з українською книжкою. Тому повинна також паралельно відбуватися зміна концепції книгарень.
 
Наші книгарні — це абсолютно нецікавий формат. Іноді я дивуюсь, як деякі з них виживають: старі прилавки, неестетичні вітрини, захаращені проходи. Думаю, майбутнє книгарень — за поєднанням їх з іншими форматами. Наприклад, книгарня-кав’ярня, книгарня-клуб, де можна було б проводити майстер-класи, зустрічі з письменниками, різні культурні заходи. Бо просто так прийти людині в книгарню — це цілий подвиг!
 
Вибір проектів — це річ інтуїтивна. Якщо ти видавець, тобі особисто повинен подобатися цей проект і ти повинен у нього вірити. А потім зробити все для того, щоб він став цікавим іншим, і щоб вони його обирали.                         
 
Наше суспільство за останній час дуже подорослішало, цьому сприяли всі драматичні та трагічні події. Тому і література, яка з’явиться найближчим часом, прийде до осмислення глобальних суспільних процесів, значно більше з’явиться книг великої прозової форми. Література повинна допомагати суспільству одужувати. І ми, читачі, разом із доброю літературою ставатимемо психологічно стійкішими і кращими.
 
Фото: УНІАН

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage