Королівство Наварське, куховарство мумі-трольське та флюїди щастя від Наталі Іваничук
Савка Мар'яна
30.05.2014
Королівство Наварське не варто шукати десь на середньовічних мапах, бо воно зовсім поруч зі
Львовом, трохи виїхати за місто – і он воно містечко Наварія, де живе українська Мумі-мама, відома перекладачка зі скандинавських мов і просто прекрасна людина – Наталя Іваничук, разом з чоловіком Андрієм, трьома собаками і періодично з двома дорослими синами, які часто гостюють у мами. Королівство Наварське, як жартує Наталя, «має безвізовий режим», отож двері його часто відкриті для друзів і для таких-от допитливих гостей, як ми. А того яскраво-зеленого травневого суботнього дня ми приїхали до Наталі не з порожніми руками, а зі свіжесенькою, щойно з друкарні, книжкою «Рецепти Мумі-мами» - яку, Наталя, звісно ж, перекладала для Старого Лева.
За воротами нас зустрів дружній гавкіт. Але при ближчому знайомстві троє собак виявилися дуже ласкавими і дружелюбними і ось так давали лапу.
У кожної з них є своя історія. Але найбільша їхня удача і найвірніша любов – це їхні господарі. Бо спробуйте ще знайти таких добрих і лагідних друзів у людській подобі, які зрозуміють, пожаліють, прихистять, нагодують і ставитимуться з повагою.
Лагідні собаки нас скрізь супроводжували і готові були показати будинок своїх господарів. Мені вдалося зазирнути до святая святих – кабінету Наталі Іваничук. Я там впізнала і улюблених мумі-троликів, і капелюх чарівника. До речі, кабінет Наталі подарував коханий чоловік – на ювілей.
З чоловіком Андрієм Наталя Іваничук вже двадцять років. Це той випадок, коли всі ангели і зорі зводять людей зі складними долями і дають їм одну на двох велику любов, а від неї стає краще і багатьом людям, і звірятам довкола.
А допомагати по господарству Андрія не потрібно просити, він сам береться за будь-яка роботу. Ось і зараз, коли ми взялися готувати за одним із мумі-трольських рецептів, він тут же ж викликався порізати цибулю, картоплю.
Андрій у всьому допомагає дружині, з трепетом ставиться до її перекладацького таланту, а вона цілком толерує його хлоп’ячі захоплення – технікою, позашляховиками, змаганнями по бездоріжжю.
До речі, вирішили готувати одну з найпопулярніших страв у Скандинавії – картопляну запіканку «Спокуса Янссона». Принагідно поговорили про те, які особливості фінської кухні і чим вона сильно відрізняється від нашої.
Наталя Іваничук: Там багато риби. Але треба обов’язково враховувати, що Фінляндія і Норвегія, на відміну від панівної Швеції і Данії, були дуже бідними країнами, і, відповідно, ця бідність наклала відбиток на кухню. Риба, зокрема солена риба, квашена риба характерна і для норвезької, і для фінської, і для шведської кухні. Ось ця страва-візитівка фінсько-шведської кухні «Спокуса Янссона» містить продукти – картоплю і солену рибу, – доступні у цих країнах людям будь-якого рівня заможності. Зараз її готують з анчоусами, але в минулому в цю страву додавалася квашена салака. Цю квашену салаку виготовляють і зараз, вона навіть є в продажу в герметичних банках. Але це рибка на любителя, бо вона має дуже різкий запах (я її куштувала, бо ж мусила все спробувати на смак, але мені вистачило одного разу). І тому що найдоступнішим продуктом була риба і її споживали щоденно, наказом шведського короля було введено день, коли заборонялося їсти рибу. У Швеції і Фінляндії такий «безрибний день» - четвер.
Тим часом, поки ми розмовляли про фінську кухню і безрибний день, Андрій уже встиг посікти тонкими кружальцями цибулю і тонкою соломкою – картоплю. А я таки спробувала одного анчоуса на смак перед тим, як решта баночки пішла до картоплі з цибулею.
Перш ніж викласти картоплю і цибулю шарами і додати анчоусів, Наталя підсмажила цибулю до м’якого на сковороді. А я поцікавилася, що ж замінило рибний день.
Наталя Іваничук. А його зробили гороховим днем! Гороховий суп – характерна скандинавська страва, він і досі дуже популярний, горохове пюре, все з гороху. Люблять фіни і гриби. Колись їх заготовляли масово, у всіх родинах.
Тим часом Наталя виклала картоплю, підрум’янену цибулю та анчоуси у вогнетривкий посуд, трохи додала олійки з-під анчоусів, залила все це вершками, притрусила потертим твердим сиром і відправила в розігріту духовку.
Ясне травневе небо затягнулося важкою хмарою, погрожуючи дощем. А я поцікавилася, чи сумує вона за чимось, пов’язаним зі Скандинавією?
Наталя Іваничук. Просто за Скандинавією. Мені дуже не вистачає її. Мені там все підходить. Іноді я думаю, що якби я вірила в реінкарнацію, то мала б відчуття, що в якомусь із життів мусила б бути дружиною вікінга і жити серед вікінгів. Мені там все ментально дуже близьке. А ще дуже мені підходить клімат у літку, 20-22 градуси, вологість. Вища температура - для мене мука і каторга, не можу ні думати, ні дихати. Навіть дощ люблю. Ну, правда, якщо дощі затяжні, то мені стає сумно і воно набридає. Але щоб я особливо переймалася дощовою погодою – то ні.
Поки картопляна запіканка підрум’янювалася собі в духовці, ми швиденько приготували салат, який у книзі «Рецепти Мумі-мами» має назву «Зелена салата Мумі-мами», з надзвичайно смачним соусом. Отже, беремо для соусу варені на твердо жовтки трьох яєць, додаємо дві десертні ложки зернистої гірчиці, дві ложки оцту, дрібку солі і розтираємо ложкою. Жовтки від оцту зріднуть, тоді додаємо або жирні вершки (дві склянки), або рідку сметану.
Білки яєць січемо і додаємо до помитих і підсушених листків свіжої салати. Заправляємо соусом.
А тепер потроху можна і готуватися до обіду на веранді, на свіжому повітрі, яке пахне соковитою травою і розквітлим бузком. До наших страв Наталя подає ще й пиріжечки зі шпинатом і яйцем, які спекла до нашого приходу. Дуже смачно! Говоримо про те, чи комфортно Наталі в образі української Мумі-мами? Комфортно, звичайно. Взагалі, вона сама прекрасна мама, і мені здається, що цей невеликий і добротний будинок в Наварії, серед буйної зелені, з трьома миролюбними собаками і різними гістьми – такий собі прототип мумі-трольської хатинки, яку збудував Мумі-тато, а наповнила затишком і смачними запахами – Мумі-мама. І в ньому часто відкриті двері для інших людей. Адже Андрій таки справді збудував його своїми руками. За одне літо.
А от і запіканка вже готова! Можна спробувати справжньої скандинавської страви.
А таки смачно! Несподіваного смаку додали анчоуси. А загалом – дуже ніжна вийшла запіканка. І салат став чудовим доповненням.
І тут небо таки прорвав удар грому і блискавки! Найменша собака, хоча ну зовсім не маленька за розміром, з переляку застрибнула Наталі на руки. Господарі пояснили, що в неї з цуценячого віку страх грози, тож доводиться її захищати. Коротка травнева злива заполонила Королівство Наварське, але не завадила нашому обіду на терасі. Говоримо про собак.
Наталя Іваничук. Вони настільки глибоко увійшли в наш побут і в наше життя, що ми без них себе вже не мислимо. Тим паче діти дорослі. Без собак було б порожньо.
Розумію. Я також страшенно люблю собак.
До речі, завершальною «родзинкою» трапези стало смачне «Родзинкове морозиво Дядька-Панька», яке мені довірили приготувати. Дуже просто і смачно. Беремо з ложку масла, розігріваємо у ринці, додаємо ложку меду, трохи кориці, трохи товченого кардамону, трохи сухого меленого імбиру, а тоді всипаємо добру пригоршню попередньо вимочених родзинок і добре прогріваємо. А тоді беремо ванільне морозиво і поливаємо його ледь охололою поливкою.
Що мені особливо було цікаво дізнатися, так це про найважливіші для Наталі слова.
Наталя Іваничук: «Напевно, точно два: любити і перекладати. Мені потрібно мати певність у любові, в захисті, і знати, що цьому нічого не загрожує, і вона, любов, є. І ще я почуваюся комфортно, коли знаю, що на мене чекає новий переклад. І коли я знаю, що ось цю книжку перекладу і буде наступна. І тут не оплата праці є найважливішим чинником. Це потреба. Первісно було бажання писати. Але в нас уже є один письменник в родині, і я зрозуміла, що це не моє. І, напевно, я в перекладі якраз і реалізувала своє бажання писати. Але це вже як наркотик. Я не можу читати книжку іноземною мовою як нормальний читач, бо читаю її як перекладач.
Від їхнього подружжя, від дому і собак, від смачного обіду ішли якісь особливі флюїди. Напевно, флюїди щастя. Тому я й запитала про їхню формулу особистого щастя.
Наталя: У нас дуже добрі діти, уже не боюся про це казати, бо вже не наврочиш.
Вони виросли. А діти – також велике щастя. І цей дім на природі – як здійснена мрія. Спочатку вона була примарна і майже нездійсненна. Але Андрій навчив мене, що якщо чогось дуже сильно хотіти, але хотіти по-справжньому, то воно збувається. Я абсолютно щаслива.
Андрій: І я теж. Дуже проста формула щастя: Наталька, собаки, королівство…
Гостювала Мар’яна Савка
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно