Ірина Снітинська: «Не бійтеся палити мости, змінювати свій життєвий шлях на той, яким хочете іти»
У четвер, 28 квітня, про життя як основну цінність людини говорили головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка та керівник Школи риторики й ораторства АҐРУС Ірина Снітинська. Це третє відкрите інтерв’ю в рамках культурного проекту Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину», де кожна з учасниць обирає найвищу цінність для себе. Ольга Герасим'юк говорила про рівність, Зоя Казанжи - про незалежність... А вже 13 травня відбудеться нова зустріч – «справедливість» - із Ларисою Денисенко.
В один момент Ірина Снітинська - кваліфікований акушер-гінеколог - круто змінила своє життя. Тепер вона - успішний тренер з риторики та ораторського мистецтва, допомогла не одній людині відчути себе сміливішою у спілкуванні з навколишніми, приймати та не боятися нового. Зараз Ірина згадує з посмішкою, як переконувала свою професорську родину у правильності власного вибору... А тоді, на початку двотисячних, було страшно змінювати життя: на колишній посаді не створювали дискомфорту і крихітна зарплата, і спеціалізація, дратувала сама система тодішньої медицини.
«В один день я взяла й перевернула своє звичне життя - стала підприємцем... Відтоді змінилося майже все, окрім цінностей. Основні з них - повага до інших людей й точок зору, вміння довіряти собі й тим, хто поруч, любов і... неквапливість. Сім років тому я прогулювалася осіннім парком, з дерева впав листок і, раптом, завис у повітрі. Такі речі я називаю «моментом істини». Зрозуміла, що не варто квапитися, бо ти встигаєш жити, але не можеш оцінити красу моменту».
Ірина зізналася, що має незвичне хобі - спостерігати за людьми. «Дивлюся на чоловіка, що йде по вулиці, і уявляю його маленьким хлопчиком, який біжить з музичної школи зі скрипочкою в руках... А потім, за якусь мить, бачу його стареньким дідусем... Люблю спостерігати за змінами в людях, помічаю їх дуже швидко, наприклад, у тих, хто приходить в школу риторики. Людина, яка відкривається світу, починає з маленьких кроків і часто не помічає свого прогресу, адже інколи «кроком вперед» є звичайна розмова з незнайомцем на зупинці. Раджу записувати кожен свій день і аналізувати його».
Ірина - не лише лікар, фасилітатор, а й волонтер, проекти якої зачепили людей в різних куточках країни. Наприклад, з її легкої руки сірі стіни українських лікарень засяяли усіма барвами веселки. «У школі нам ставили в приклад пасіонарних героїв, у мою дитячу свідомість вкарбувалася жінка (не хочу називати її імені), що пожертвувала усім задля Батьківщини. Я вирішила для себе, що вчинила б так само. А коли почалися військові дії на Донбасі, я зрозуміла, що допомагати Батьківщині можна не лише на лінії фронту. Так з'явився проект «Купи зустріч - допоможи Україні». Дякую усім, хто взяв у ньому участь, завдяки вам наші вояки отримали шоломи, бронежилети. Цей проект зробили ви». Ірина розповіла про західну практику волонтерства, де кожен студент брав участь хоча б в одному волонтерському проекті. «Волонтерство не є справою одиниць, кожен повинен нести відповідальність за свій будинок, вулицю, країну. Вірю, що в Україні так буде».
«Величезна цінність мого життя - це люди... І так, ми відповідальні за життя інших, бо можемо перетворити існування наших близьких на рай, або на пекло», - каже Ірина і додає, що перш ніж зробити когось щасливим, людина має зробити щасливою себе. «Не ділю дні на щасливі і нещасливі, люблю кожну мить життя у всіх її проявах... Будь-яка система, що знаходиться в балансі, має право на існування: якщо є біле, то повинно бути й чорне».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно