Ірен Роздобудько: «Ця книжка допоможе багатьом зрозуміти себе і світ»
Дякуємо за фото книгарні «Буква»
У київській книгарні «Буква» відбулася зустріч-презентація двокнижжя Тетяни Терен «RECвізити. Антологія письменницьких голосів», що вийшло у «Видавництві Старого Лева». Окрім авторки, участь у бесіді про проект взяли його героїні – письменниці Леся Воронина та Ірен Роздобудько, а також фотограф проекту – Олександр Хоменко. Модерувала розмову журналіст, радіоведуча Галина Бабій.
Під час презентації Тетяна та Олександр поділилися тим, що означає для них проект «RECвізити», розповіли про його особливості та про відкриття, які вони зробили під час роботи над проектом.
«Роботу над проектом ми з Олександром розпочали восени 2013 року, якраз напередодні тих важливих подій, які буквально через два місяці після першого інтерв’ю розпочалися в Україні, - розповідала Тетяна Терен. - Усі розмови, зібрані у цій книзі, дуже мінімально відображають наш час, бо ми намагалися працювати так, щоб ці книги і через десятиліття залишалися так само актуальними. Тому ми не прив’язувалися до інформаційних приводів, але наприкінці кожного інтерв’ю стоїть дата написання, дата розмови, і якщо на неї поглянути, то у кожній розмові все-таки можна знайти якесь відголосся того, що з нами всіма відбувалося».
«Кожна з цих двадцяти розмов, кожна з цих зйомок була чимось на зразок пригоди, - зізнається Олександр Хоменко. - Портрет дуже складний жанр. Для того, щоб зробити хорошу світлину, мало зробити якісну і композиційно правильну фотографію. Треба щоб щось іще було у ній, щось невловиме, щось, що можна зрозуміти тільки відчувши людину. Як для текстів, так і для фотографій визначальним критерієм якості є час. І я дуже сподіваюсь, що хоча б деякі із цих фотографій час витримають».
Перша розмова проекту відбулася восени 2013 року, це було інтерв’ю з Анатолієм Дімаровим, якого вже немає з нами. За словами Тетяни, саме великі літературні втрати та їх усвідомлення стали поштовхом до створення проекту.
«Коли з життя ідуть письменники - це великі літературні втрати, а для мене так само втрати професійні. Відходили люди, з якими не були записані великі інтерв’ю, і щоразу, думаючи про це, я розуміла, що ми втрачаємо частину своєї літератури, втрачаємо частину своєї історії, так само ми не робимо чогось надзвичайно важливого, що ми зобов’язані робити у своїй професії як журналісти, фотографи, оператори…», - говорила авторка.
На сторінках книг «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» від ВСЛ різні покоління письменників ніби розмовляють між собою.
«Виявилось, що ці розмови наших героїв між собою - насправді найважливіше завдання. Не просто дати цим письменникам голос, а дати можливість цими голосами обмінятися. Дуже важливо повернути цей діалог в літературу, де дуже часто, мені здається, є багато непроговорених проблем і понять».
Інтерв’ю, що увійшли до антології, суттєво відрізняються від інтерв’ю з письменниками, які виходять у різноманітних ЗМІ. Тетяна наголосила, що для неї було важливим відійти від приводів і поговорити з письменниками про зовсім інші речі.
«Письменники вже давно стали публічними особами, у яких цікаво взяти коментар з дуже різних приводів, а от мені якраз дуже хотілося від усіх тих приводів відійти, поговорити з нашими письменниками про різні життєві і взагалі світоглядні речі. Цей проект подарував мені таку можливість і радість запитувати наших героїв, наших героїнь про те, що таке любов і у чому полягає сенс життя. Любов, віра і сенс життя - це ті головні поняття, які об’єднують усі ці 20 дуже різних інтерв’ю, які увійшли до наших «RECвізитів».
Для героїнь проекту Лесі Ворониної та Ірен Роздобудько інтерв’ю для проекту і сама книжка також стали особливими, про що вони розповіли гостям презентації.
«Це величезне щастя, коли зустрічаєш розумного і професійного журналіста, - поділилась враженнями Леся Воронина. - І журналіста, якому ти довіряєш. Ця легкість, невимушеність і розкутість кожного, хто в цій книжці говорив про якісь дуже для себе важливі речі, - результат великої праці. У моєму інтерв’ю не буде великих філософських узагальнень, я люблю жартувати і з маленькими, і з дорослими, і навіть на запитання про сенс життя я розповіла Тані притчу. Але, я думаю, що в тих наших відповідях у цій книжці є багато одкровень. І, можливо, наших дуже дорогих спогадів. А також того, що зробило нас письменниками».
«Для мене важливе це інтерв’ю, бо дата його – 30 січня 2014 року, це був дуже холодний день, і у мене не вистачило здоров’я як на роботу піти туди, куди ми тоді ходили, - згадувала Ірен Роздобудько. - Я була страшенно вимучена, і подумала, що не час сидіти і давати інтерв’ю. Але я дуже задоволена тим, що вийшло. Ці книги я прочитала не як інтерв’ю, а як белетристику. Белетристику про любов, про віру, про пригоди. Я прочитала це як художню літературу, все на одному подиху, за один вечір. Вважаю, що ця книжка необхідна тим, хто не хоче змарнувати себе у цьому житті, у ній можна отримати потужну інформацію, відповіді на ті запитання, на які ми шукаємо відповіді, і не можемо знайти. Я для себе знайшла у ній багато відповідей. Тут люди говорять про світ, про своє сприйняття світу, про боротьбу з собою і зі світом, про своїх друзів, про свою любов, про те, як вони живуть. Якось воно так вийшло дуже правдиво і дуже-дуже цікаво. Ця книжка допоможе багатьом зрозуміти себе і світ.
Тут є про все, що нас мучить. Ми думаємо про те, що ми такі молоді, класні, що ми будемо думки на презентаціях висловлювати, бачити перед собою море читачів… Але життя не вічне. Книжка подовжила нам життя і молодість, і, може комусь це допоможе далі жити та іти за нами».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно