0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Джейн Ейр» - аморальна книга?
IndependentКадр з фільму «Джейн Ейр», 2011
 
«Джейн Ейр» - роман Шарлотти Бронте, який є одним з найвідоміших творів  у Великобританії і який ми сьогодні вважаємо класикою світової літератури. Твір відразу після публікації  у 1847 році став бестселером, і сьогодні залишається популярним у багатьох країнах, а сюжет книги слугував основою для кількох екранізацій.  Але не всі сучасники Шарлотти Бронте вважали її роман зразком якісної літератури.
 
Як зазначає редакція «Independent», більш, ніж 160 років тому, коли книга потрапила до перших читачів, інформація про неї набула шаленого розголосу. Проте зовсім скоро почало з`являтися чимало нарікань на те, що «Джейн Ейр» - аморальний та грубий твій або, як назвав його філософ та літературний критик Джордж Генрі Льюїс, «пустотлива книга». Чому?
 
Перше видання книги Шарлотти Бронте з`явилось під чоловічим псевдонімом «Currer Bell». Це ім`я прозвучало вперше, і книга сподобалась багатьом. Але згодом критики дійшли висновку, що автором «Джейн Ейр» є жінка. І сам факт приналежності автора роману до жіночої статті та ті події і характери, які описані у книзі, стали причиною нападок на твір та його творця.
 
Одним із найжорсткіших нарікань на книгу була публікація у часописі «The Quarterly Review», у якій Currer Bell звинувачують у «моральному якобінстві», а жінку, яка написала роман, називають занепалою, чия вільна сексуальна поведінка зробила її ізгоєм у пристойному товаристві. Насправді образи Бронте могли бути ще гіршими, адже у той час письменниця була незаміжньою донькою провінційного священика.
 
Щоквартально у «The Quarterly Review» публікувалися статті із нападками на роман письменниці. Як виявилося, публікувала їх журналістка, тоді провідний літературний критик у часописі,  Елізабет Рігбі. Чому ж Рігбі так ненавиділа «Джейн Ейр»? Все просто: вона повинна була відстоювати позиції старої школи, щоб не втратити місце роботи. І, насправді, якщо вчитатися в її огляди,  стає помітним, що журналістка не нападає  на роман Бронте з консервативної позиції. Її звинувачення у якобінстві є лише прикриттям. Попри ярлик «якобінського», Рігбі насправді вважає твір геніальним і дає можливість зрозуміти, як успіх «Джейн Ейр» заворожує цілі покоління читачів.