Денис Мандзюк: «Переможця чемпіонату з футболу називали «мистцем»
У Першій львівській Медіатеці відбулася презентація книги «Копаний м'яч. Коротка історія українського футболу в Галичинi 1909–1944». Автор книги Денис Мандзюк та модератор розмови письменник Богдан Волошин розповіли про протистояння «дружин», про бійки вболівальників з суддями та історії найвідоміших «грачів» того часу.
«На збір матеріалів для книги у мене пішло 7 років, - розповів Денис. - Досліджував часописи початку 20 ст, зокрема газету «Змаг». Вражає, що спорт тоді був не на гіршому рівні, аніж тепер. Футбольних команд була маса, матчі проводилися часто, проходили чемпіонати: польські (бо ж Галичина була під Польщею тоді) і окремо українські. Цікаво також, як це все описувалось. Про спорт писали поетичною мовою: футболістів називали «грачами», чемпіонат – «мистецтвом», команду – «дружиною», а гра називалась «копаний м'яч». Переможця ж чемпіонату, відповідно, величали «мистцем».
За словами автора, на початках галицькому футболу було далеко до сучасної гри. Внормованих правил не існувало, у кожній місцевості грали по-своєму. Чіткі правила привіз до Львова з Англії Іван Боберський, якого вважають «батьком» спорту на Галичині. Саме завдяки йому гра систематизувалася, а команди почали змагатися між собою, проводити матчі. Не завжди команди виходили на поле у повному складі (11 чоловік), тож інколи футболістів доводилося збирати по трибунах, з чого щиро обурювалися дописувачі тогочасних газет: «таке може бути тільки у нас», - писав один із них. Нечесне суддівство було популярне й у ті часи, щоправда, покарання до судді приходило блискавично - одразу після матчу йому попадало на горіхи від розлючених вболівальників. Зрештою, «грачі» також не гребували мілкими махінаціями, розігруючи спектаклі з тотальним травматизмом на полі.
Варто додати, що команди ділилися не лише територіально, а й за національною ознакою, тож політичний підтекст у грі був очевидний. Це додавало «копаному м'ячу» азарту та змушувало меценатів долучатися до підтримки команд. Зазвичай після матчів жертводавцям висловлювали подяки, згадуючи навіть тих, хто пошив форму чи подарував гетри «грачам». Українським командам у цьому сенсі доводилося важче, аніж, наприклад, полякам, але й тут без цінних подарунків не обходилося. Наприклад, родичі футболіста Лева Підлісецького, що були присутні на зустрічі, розповіли про золотий перстень, який футболіст отримав від спортивного товариства «Україна» за участь у ста змаганнях. Спортивна слава Лева Підлісецького, до речі, дозволила йому долучитися не лише до футбольного мистецтва - режисер Володимир Блавацький запросив «грача» тренувати акторів відомого українського театру «Заграва».
Від пані Уляни Турко присутні також дізналися історію її батька - Мирослава Турка (уродженця Мостиська) - ще одного відомого українського футболіста тих часів. Мирослав грав у перемишльській команді «Сян» і був визнаний найкращим футболістом Галичини міжвоєнних років. Пізніше пробував свої сили у Відні в кращому австрійському футбольному клубі «Рапід». Після цього Мирослав повернувся у Львів, грав за «Спартак» та ОБО (Львів). Завершив свою кар'єру гравця у команді СКА та довгі роки був тренером цього клубу. Саме фото 21-річного Мирослава, що вибігає на поле стадіону «Чувай», прикрашає обкладинку книги.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно