Богдана Матіяш: Було би добре, якби люди вчились більше думати
Постать Богдани Матіяш у сучасній літературі є дуже виразною. Її індивідуальний почерк та манера мислення є особливо близькою читачеві, бо провокують на нові відкриття та пошуки. В межах «Форуму видавців у Львові» Богдана презентувала нову книгу «Братик біль сестричка радість», яка розповідає небуденно про буденні речі і зачіпає цілий пласт станів людської душі.
Вчора відбулась презентація книжки, яку модерував відомий письменник, член наглядової ради ГО «Європейська Галицька асамблея» Тарас Прохасько, котрий є одним із трьох людей, кому ця книга присвячена. Найцікавіші моменти із зустрічі представляємо вашій увазі.
Про книжку «Братик біль, сестричка радість»
Говорити про цю книжку усвідомлено зараз складно. Надто малою є відстань від часу її виходу. Мені здається, що я ще дуже мало про неї знаю. Більше дізнаєшся тоді, коли певний час поживеш з книжкою. Проте, у мене таке відчуття, що те, як бачу її я і якою її бачать читачі, це дуже різні візії. Цю книжку добре охарактеризував Ярослав Грицак, назвавши її дитячою.
Я писала «Братика біль, сестричку радість» впродовж чотирьох років. Зі всіх книжок, які я дотепер видавала, ця писана найдовше. Було багато вагань у процесі творення. Я дійсно дуже люблю розповідати своїм друзям те, що я бачу на щодень, про що думаю. Люблю, коли подієвість внутрішня, те, що відбувається всередині людини, є інтенсивнішою, ніж всі події ззовні. Зазвичай є навпаки, бо ми вранці прокидаємось, йдемо на роботу, на навчання. Багато всього бачимо, чуємо, чимало розмов ведемо впродовж дня. Але мало хто має стільки самодумання, як кількість подій, які проживає. Мені любіше коли є навпаки, коли є усвідомленням того, як ти цей день прожив. Коли речі, які робиш є усвідомлені. Не завжди є нагода комусь говорити як ти був сьогодні, що тобі було важливо.
Коли я почала писати цю книгу, був острах. Я писала про прості речі. У кожному творі назва вказана в дужках, через те, що насправді вона могла бути інакшою. В мене було усвідомлення того, що хочеться писати про щось добре, що я не маю наміру писати про погане, що я не робитиму це мовою, в якій мені і читачеві буде некомфортно.
Страх писати про добрі речі спершу був дуже виразним. Згодом він минув. Проте залишилось відчуття, що пишеш про те, що насправді є важливим тільки для тебе. Було внутрішнє питання, для чого я це пишу? Здавалось, що я пишу наївно про прості до примітивності речі. Я хотіла написати про досвіди болісні і радісні. В певний момент зрозуміла, що людина може навчитись дякувати за біль. Правда, якби я писала книжку цього року, я була би обережніша. Всі попередні роки перед очима були інші болі, не такі жахливі як цьогорічні.
Про покликання
Багато з нас, наших попередників, уявляють собі майбутнє по-одному, а в житті роблять щось зовсім інакше. Папа Іван Павло ІІ хотів бути актором, один святий хотів їхати з братами до Індії, а залишився в Римі, де займався дітьми повій, про яких ніхто не хотів піклуватись. Святий Франциск хотів стати вояком, благородним лицарем, а став маргінальною на той час особою. Я теж інакше уявляла своє життя. Я ніколи не планувала ставати письменницею, видавати книжки і за кожною новою книжкою хочеться менше публічності, бути непомітнішим. Я запитую себе, як стільки людей приходять на мої презентації? Іноді дивуюсь, коли незнайомі люди зі мною вітаються. Стільки часу пишу, а подив публічності всеодно присутній.
Є усвідомлення того, що ми не можемо все знати. Часто доводиться робити те, чого ти сам собі не вибирав, але воно чомусь стає найважливішим.
Я зрозуміла, що не вибирала свідомо письменство, проте я повинна скористатись цим мудро і навчитись писати так, аби стати комусь своїми книжками у пригоді. Комусь послужити і не ставати в жодному разі вищою. Письменник – це людина менша і її завдання підставити комусь плече.
Мені б хотілось, аби відстань між тим що я пишу і тим як я живу була мінімальною, аби не було так, що я пишу одне, думаю, зовсім інше і живу ще якось інакше.
Я пишу тому, що у всіх текстах хочу працювати зі собою найперше. Пишеш тому, що хочеш щось собі важливе сказати. Я не пишу романів, повістей з суто фікційними сюжетами, бо література задля літератури це не моє. У моїй світоглядній платформі мало книжок. Я взагалі зараз потребую мало художньої літератури, бо читаю зовсім іншу.
Про мислення
Було би страшенно добре, якби люди вчились більше думати. Цього можна навчитись. Коли я вчилась в Могилянці, я думала про речі, які читала і досліджувала. Проте коли я почала писати «Розмови з Богом» я усвідомила, що можна думати зовсім по-іншому і в мене з’явилось відчуття, що я взагалі в перше в житті почала по-справжньому думати. Тоді я схопилась за голову і запитала, що я робила до того? Усі проведені 23 роки свого життя. Це було відкриття того, якою різною може бути якість думання. Думати важливо. Кожна продумана думка є важливою.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно