0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
5 книг про мистецтво, на які не шкода грошей
Анастасія Герасимова, Читомо. Чільна світлина ‒ Френсіс Сем, SF-71 (1963) 
 
Каталоги, арт-видання, якісні ілюстровані біографії митців ‒ все це задоволення не з дешевих. Проте трапляються винятки, Читомо нарахувало таких п’ять, коли втриматися просто неможливо.
 
Кетрін Інґрем. Це Воргол
/ переклад з англійської Ростислав Паранько. –Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 80 с.
 
 
Арт-видання про одного з основоположників поп-арту, суперечливу постать, міфотворця з комерційною жилкою ‒ Енді Воргола. Лінійний виклад біографії митця інколи переривається цитатами з Бодріяра чи Юнґа, все написане супроводжується репродукціями та авторськими малюнками, в яких ілюстратор Ендрю Рей грається з улюбленими прийомами самого Воргола, особливо з жанром коміксу.
 
Тому візуальна частина книги подекуди більш влучно описує непросту особистість американського митця. Наприклад, схеми стосунків Воргола з людьми дають зрозуміти, що хаотичного в житті «цукерочки Енді» було куди менше, ніж здається: він міг прорахувати власний успіх, спланувати як вечірку, так і вигідну угоду.
 
Авторка не соромиться подавати факти, які роблять корисну справу,‒ струшують срібний пил із постаті, що стала класиком сучасного мистецтва, увічнивши прості радості життя, створюючи арт зі сміття. Звісно, можна зауважити, що оповідь невеличкими абзацами надто наближує текст до сучасного «кліпового» сприйняття інформації.
 
Але змирімося з цим і сподіваймося на продовження серії, адже в творчому доробку Кетрін Інґрем є ще 8 книг (Далі, Поллок, Гоген, Кандинський, Бекон, Моне, Ван Гог, Матісс)  ‒ зроблених не менш сильно.
 
Казимир Малевич. Київський період 1928-1930
/ упорядниця Тетяна Філевська. – К.: Родовід, 2016. – 288 с.
 
Книга з власною легендою, з серйозною місією ‒ наблизити Казимира Малевича до України у свідомості її громадян, бо у митця, який навіть за часів сталінських репресій кінця 1920-х – початку 30-х років у документах позначав, що він українець, проблем із самоідентифікацією не було.
 
Щодо історії появи видання: у викладі упорядника вона звучить із нотами радості та фаталізму. Архіви Мар’яна Кропивницького, асистента Малевича, за якими спеціалісти полювали десятиліттями, раптом знайшлися під час реконструкції лекцій видатного художника і теоретика мистецтва, приуроченої до 100-ліття створення «Чорного квадрата».
 
Вже навесні 2016 року представили ґрунтовне видання – з продуманим дизайном, репродукціями робіт Малевича та знакових митців ХХ століття, архівними документами і фотографіями.
 
Та головне, звісно, тексти. Лекції Казимира Малевича, які він читав як викладач Київського художнього інституту, ділове листування та зворушливі послання до коханої дружини. «Київський період…» поєднав різні іпостасі митця: з одного боку – творець нової ідеології мистецтва, який вірив, що «колись вимір цінності мистецтва з погляду економіч­них умов зміниться, і все життя розглядатиметься з точки погляду мистецтва»; з іншого – викладач, що намагався маневрувати між «потребами часу» та бажанням реорганізувати систему художньої освіти так, аби вона більше не продукувала «інвалідів від мистецтва».
 
Додамо сюди ще образ вразливого чоловіка, якому не вистачало побутового комфорту і турботи дружини. В результаті отримаємо генія, який зустрів «безформ’я часу» зі святим переконанням, «що не жит­тя буде змістом мистецтва, а змістом життя мусить бути мистецтво, бо лише з цією умовою життя може бути пре­красне».
 
Ройтбурд
/ упорядниця Ольга Балашова – К.: Основи, 2016. – 444 с.
 
Імена творять історію, ніяк не інакше. Історію мистецтва ‒ тим паче. Олександр Ройтбурд ‒ художник, творчість якого відбулася на численних культурних перетинах, увібравши у себе протест і зневіру.
 
Відомі нині столичні кураторки і науковці, які часто працюють разом, Ольга Балашова, Лізавета Герман і Яніна Пруденко, в книзі про людину кількох епох звертаються до своєї улюбленої теми – часу і утворюваних ним зламів. Описуючи біографію митця, його кураторські проекти і виставки, авторки текстів ставлять за мету з’ясувати особливості «зони переходу, з якої ми досі намагаємося вийти».
 
Ще трохи – і оповідь, закидавши читача тонкощами мистецтвознавчої термінології, ризикує стати надто вузькогалузевою, проте ситуацію рятує пряма мова Ройтбурда – людини, яка виросла зсередини книжної культури, та ще й в Одесі! Йому є що сказати. З жартами, невимушеною відвертістю, лексикою «18+». І, звичайно ж, роботи: величезна кількість, поділена за тематичним принципом, які художник пояснює на свій лад, а упорядник книги – на свій.
 
Одеський арт-андеграунд, нонконформісти, трансавангард, українська Нова хвиля, суперництво між київською та одеською школами живопису у бурхливі 1980-ті, руїна 1990-х, вимушена еміграція, повернення, сьогодення і пошуки захисту від нього ‒ все це епізоди не лише життя конкретної людини, але й історії сучасного українського мистецтва.
 
Бо ж поняття це зовсім не абстрактне – воно цілком живе й олюднене. «Я нічого не описую, я моделюю стани», ‒ ось він, Ройтбурд. Знайомтеся ближче, закріплюйте знання – він вже класик, хоч і маскує це самоіронією. 
 
Франсуаза Барб-Ґалль. Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття
/ переклад з французької Софії Рябчук. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 176 с.
 
 
Друга книга відомої арт-порадниці, яка вийшла в Україні. Головна її чеснота ‒ заохочення до спілкування батьків і дітей. Адже сучасне мистецтво, в якому дорослим важко розібратися через брак системного освітнього підходу та втовкмачені зі школи штампи, є тим, що може зацікавити доволі широку аудиторію, надати можливість вчити дитину, отримуючи знання і самому.
 
Книга Франсуази Барб-Ґалль, як зазначено у передмові, це не енциклопедія. І це правда. Проте авторка все ж подає лаконічні довідки про те, чим є мистецтво ХХ століття. Теми, художні засоби, центральні імена ‒ Барб-Ґалль ненав’язливо нагадує про те, що ми могли забути, акцентує на подробицях, яких пересічний читач міг і не знати.
 
За гуманним переконанням авторки, нічого страшного в цьому немає. Снобізм має мовчати там, де постає благородна мета ‒ навчити дорослих відкидати упередження, забувати про ярлики, довірятися митцям. І це видається набагато важливішим, ніж докладне «препарування» творіння Джеффа Кунса чи Крістіана Болтанскі у вигляді відповідей на можливі запитання дитини віком від 5 до 13 років.
 
Тож якщо ви не знаєте, як втілити мрію про ідеальний родинний вечір, коли діти й батьки не сидять, зігнувшись над девайсами, а розмовляють, сперечаються і думають разом, книга Франсуази Барб-Ґалль дасть вам всі необхідні інструкції.
 
Галина Скляренко. Современное искусство Украины. Портреты художников
К.: ArtHuss, 2015.
 
Якщо вам хочеться знати, які імена стоять за поняттям «сучасне українське мистецтво», книга Галини Скляренко представить вам кращих і визначніших за класичною моделлю творчого життєпису. Власне бачення мистецтвознавцем того чи іншого художника як такого, біографічна довідка, інформація про впливи і розвиток, аукціони і виставки, особливості стилю ‒ так витворюється портрет митця.
 
Інколи з цитатами зі Жванецького, подекуди з мовними штампами на кшталт «задушливой атмосферы» радянської доби та іншими стилістичними прийомами, які демонструють ерудованість авторки, але й невловиму віддаленість оповіді від часу, в якому вона продукується і читається.
 
«Современное искусство Украины» не з тих книжок, які ковтаєш за один вечір. Проте до цього видання повертаєшся як до джерела перевіреного знання і авторитетної думки, що здатна допомогти і скерувати у процесі пізнання «сучмиста».
 
Олександр Ройтбурд, Микола Маценко, Влада Ралко, Олег Тістол, Василь Цаголов, Юрій Соломко, Віктор Сидоренко, Анатолій Криволап та інші стали героями есеїв Скляренко. Під однією обкладинкою помістилися історії змін і перетворень, крізь призму яких навіть концептуальне мистецтво може стати набагато ближчим.