Віднайдення у книжках закладок

стає сентиментальною мандрівкою у минуле

Юстина Соболевська «Книжка про читання»

На цю тему мене наштовхнула «Книжка про читання» польського літературного критика Юстини Соболевської, де темі закладок присвячено частину окремого розділу. В голові одразу зринули особисті спогади, історії та випадки, дотичні до цієї теми, котрі раніше не виділяла як щось надзвичайне та унікальне.

І виявляється, закладка – це не просто інструмент, що допомагає віднайти останню зупинку читання. Із закладкою та процесом закладання сторінок можуть траплятися цілі пригоди, детективи та романи.

Більшість моїх книжок перекладені різноманітними листівками, котрі час від часу отримую від друзів, що подорожують по різних країнах. Буває, що відкриваєш книгу, котру вже давно прочитала чи недочитала, а там живе собі одна з таких вже забутих листівок. От і отримую приємну несподіванку-спогад.

Закладки у книжках живуть своїм життям.

Пишучи цей текст, я з усміхом помітила, що вищезгадана книжка Юстини Соболевської закладена запрошенням на вибори, а інша сусідня книжка – посвідченням учасника форуму видавців, на котрому була куплена.

Читаючи в «Книжці про читання», що «найцікавішими є відкриття в невідомих книжках з бібліотеки чи букіністичної крамниці», мені одразу пригадалася одна історія. Бібліотека університету, в якому я навчалася, час від часу проводила (маю надію, що ця традиція продовжується) благодійні роздачі здебільшого старих книжок. Звісно, я ніколи не могла пройти повз та не взяти бодай 3-4 книжки. Так, в одній я натрапила на листівку із зображенням якогось болгарського міста. Але це не мало на той час для мене жодного значення. Через декілька років (може 5 чи навіть 7) я відкрила ту книжку і здивувалася, що там лежить листівка із міста Веліко Тарново – бо саме нещодавно звідти повернулася. Спершу я логічно подумала, що це я її там залишила, проте ніяк не могла згадати, щоби я собі її купувала – зазвичай я лише друзям надсилаю листівки із місць моїх подорожей, а для себе їх не зберігаю. І тільки потім я згадала, що ця листівка потрапила до мене вже разом із книжкою. Відтоді вона стала для мене не лише зображенням якогось болгарського міста.

* * *

Одночасно мене охопила цікавість щодо моїх друзів та знайомих – як вони дають чи давали (допоки не перейшли на електронні носії для читання) собі раду із закладанням сторінок. І тут виявилося стільки несподіваного, що хочу поділитися.

Дехто, наприклад, із соромом зізнавався, що загинав кутики сторінок.

Є люди, котрі використовують транспортні квитки, читаючи в електричках, або картки поповнення рахунку.

В однієї знайомої майже в кожній книжці можна знайти образки: «Незалежно від змісту книжки… Відкриваєш, а там на тебе Богородиця або якийсь святий дивиться... Заодно є можливість подумати над образом…»

Як закладки використовують, наприклад, листівки. І тут варіантів безліч: або отримані поштою від друзів, або просто красиві «флаєри» з подій, або вуличні листівки з гарними малюнками.

Одним із найнезвичніших видів закладок можуть слугувати смужки паперу, що використовувалися при ручному друці фотографій для перевірки експозиції – на них завжди залишається частина фотографії.

Дехто зі знайомих навіть мав колись час самому робити паперові закладки та розмальовувати їх. Або ж закладали кольоровими нитками для в'язання. Або кольоровими олівцями – щоб при нагоді одразу мати чим підкреслювати.

Дехто закладає звичайним аркушем, на котрому виписує сторінки із певними потрібними темами для подальшого вжитку, цитування тощо. Такі записки, окрім функції закладки, одночасно виконують функцію тематичного вказівника, путівника по прочитаному.

Але що найцікавіше – з усіх респондентів ніхто не сказав, що користується власне закладками, купленими в книжковому чи сувенірному відділі. А можливо це й не дивно, бо в магазинних/фабричних виробах немає нічого особливого, ніхто ще не вселив у них душі. А згадала я про такі спеціальні закладки лише коли нещодавно подруга привезла мені як сувенір колекцію таких закладок із Риму. Але це вже інша історія…

Є й такі, що не закладають сторінок, мовляв, пошук місця, на котрому закінчив читати, допомагає перевірити, наскільки уважно читав минулого разу. Як іронічно зазначила моя подруга: «Закладки для слабаків – я книжку за раз прочитую».