Як подружити дітей з книжками. Читаймо з наймолодшими
Варламова Ірина
06.09.2016
Батьки, які читають при дітях, навіть не здогадуються, як сильно вони впливають своїм прикладом на малюка і як спрагло він вбирає у свою підсвідомість оті таємничі хвилини усамітнення мами чи тата. Книга – безцінний оазис початкового досвіду для дитини. Батьки-книголюби це відчувають.
Та іноді здається, що подружити дітей з книжками, а тим більше – зовсім малюків - просто неможливо. Складно, довго, рано, - батьки знаходять різні відмовки.
У першому матеріалі на цю тему я описала перевірені на власному досвіді принципи, при дотриманні яких дитя починає зацікавлюватись як процесом читання, так і його головними об’єктами (читай: суб’єктами, бо книга – головний герой, з яким ви знайомите дитину).
Усі поради, які я описувала, сміливо можу підтвердити, бо після опублікування матеріалу мала змогу їх відпрацювати та проаналізувати їхній вплив на сприйняття дитиною книг та читання. Як молода мама, сьогодні я зібрала висновки про успіхи, деякі «родзинки» та «фокуси» читання з однорічним сином.
Отже, сім основних особливостей читання з малюком:
1. З’являються улюблені книги.
Важко визначити конкретні причини такого вибору, але нашу увагу приковують «Мій дім та речі в нім», «Татусева книга», «Два веселі гуси» та «Ріпка». Серед десятків старанно відібраних видань моє маля впевнено витягне одну з названих, якщо йому дадуть право вибору. Навіть в гостях у братика ми просимо прочитати одні й ті ж самі примірники з його колекції.
Очевидно, такі уподобання пояснюються більш глибокими причинами, аніж просто «частіше читають», чи «там обкладинка яскравіша». Це, можливо, і перше враження, і тон голосу, яким вперше прочитали книгу, і навіть поза чи час доби, але то роздуми до окремого матеріалу ;)
Головне батьківське завдання – попри власні уподобання та бажання все ж давати дитині право вибору хоч і в тисячний раз, але взяти ту книгу, яку вона хоче розгорнути на батьківських колінах.
2. Малюк починає проводити паралелі між сценою у книзі і у реальності.
Дуже часто під час читання ми граємо у своєрідну гру: «А де у нас…/ а де наш? - «А пам’ятаєш, як у книжечці?». Наприклад, дивимося на «Мій дім та речі в нім», дитина тицяє на глобус, а мама питає, «А де наш глобус?» - на здивований погляд відповідаємо – «А наш глобус он там» (показуємо справжній глобус, що стоїть в кімнаті). Через декілька таких активних читань малюк почав показувати «наші» речі дуже впевнено.
А от гуляючи по місту якось ми знайшли капусту, і я нагадала малюкові: «А пам’ятаєш, як у книжечці зайчик просив капусту?» - і прочитую на пам'ять рядочки із забавки: «Просить сірий зайчик, дай мені качанчик!». У відповідь отримуємо іскру згадки в очах. Пізніше малеча почала показувати саме дійство «дай мені».
3. Увага до читання зростає.
До року малюк дуже швидко втомлювався від посиденьок за книжками. Уже тоді я поставила собі за мету в жодному разі не перетворювати читання на «заняття», а завжди створювати приємну атмосферу, забезпечувати свободу вибору та право на відмову.
Зараз ми вже можемо вислухати всього «Кота в чоботях».
4. Чітко відрізняє текст, ілюстрації та власне сторінку, яку перегортають.
Помітила, що надмірна активність малюка у певний момент призводить до того, що книги перетворюються на іграшки – цікавість є лише до самих товстих сторінок та яскравих картинок. Панорамні розкладні книжки та книжки-картинки ще «виживають», а от класичні, з крейдованого паперу, – вже ні. Іноді непосиді хочеться заховати поміж сторінок якогось пластмасового поросятка – тоді книги все ж прибираю і замінюю тихе читання більш активним будуванням замку.
Перед сном же маля сумирно роздивляється мальовану історію, супроводжену маминим голосом, і навіть слідкує за текстом. Ще відмічаю те, що книга заспокоює. Часто в моменти шалених істерик малого через те, що щось не дозволили, пропоную прочитати книгу - і діє.
5. Сприймає вибір книги, читання як елемент «церемонії засинання».
Багато є чудового матеріалу для батьків щодо алгоритму вкладання дітлахів спати. Його малюк запам’ятовує, і часто повторення одних і тих самих дій може дієво заспокоїти та налаштувати на спокійний відпочинок.
Наприклад, як у мого сина: купання, перевдягання, вибір книжки, вмощуємось на колінах, читаємо, кладемо книжку «спати», закриваємо вікно, гасимо світло, вкладаємося.
6. Розуміє, що місце зберігання для книг – особлива територія.
Якщо у племінника для цього є окрема поличка, і він її навчився сам відчиняти десь у два з половиною роки, то ми, трішки вагаючись, все ж виокремили для книг повзуна маленьку тумбочку на підлозі – так він може сам підповзти і дістати видання, які лежать так, як зручно витягати малим рученятам. А де з них яка – повірте, він вже чудово розбирається. І що визначально – ніколи не складає туди іграшок. Там живуть книжки.
До речі, меблі в пору малюкам – щоб вміли самостійно ними користуватися – елемент всім відомої системи раннього розвитку по Монтесорі.
7. Перевагу надає казкам!
І ось, нарешті, саме та особливість, на яку особисто я дуже натхненно чекала. Книжки-картонки поступово заміщуються яскравими подарунковими виданнями казок.
Найдорожчі за ціною книги я боязко, та все ж демонструвала малому дуже рано. У моменти, коли він проявляв бажання потягти/порвати, вчасно зупиняла і спокійно пояснювала. Було щось на кшталт «Ти хотів перегорнути? – дивись, це роблять ось так», «Так порветься, книжечки не стане». Було важко стриматися, іноді виривалося «Що ти робиш?» і «Не треба» - але такі вигуки лише віддалять дитину від таємничого процесу. Книжка має бути другом. Ми дуже старалися це показати і наразі вже готові придбати «Дикі лебеді» та інші аналогічні видання, що не лише текстом, а й самим виданням в цілому є шедевром.
Ось такі висновки було зроблено до першого дня народження нашого читаки.
Ейнштейн говорив: «Якщо хочете, щоб діти були розумними, читайте їм побільше казок».
Розділяю точку зору генія та бажаю батькам і дітям натхнення в читанні!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно