Вірш дня. Катерина Калитко
08.09.2017
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
* * *
Буває, створить Бог такого твого когось, і пустить вас в
різних кошиках плисти по річці з народження, пристати
до суходолу, на нім почуватись гостями, ранитись об
повітря, мати подібно зношену шкіру на згині доль.
І тут ця осінь велика, як синій кит, впливає у місто, і б’є
хвостом, і дихає, голосно схлипуючи, під крики і сміх
випиває у два ковтки усі ті відстані, які ви досі пройшли,
і далі чорнильно та безіменно майбутній овид росте, а
почуття переводить дух і б’є в свої тулумбаси.
Торгуючи при вокзалі іменами й словами предтеч,
божевільна торговка говорить пропитим басом, що
все гниє, і рядюжки імен розповзаються просто під
пальцями, купіть за три гривні – вкривати звіра
у серці тільки, і ви, шукаючи слів у кошику, раптом собі
доторкаєтесь руками і, як обпечені, кидаєтесь навтіки.
Але страх поступово маліє, як яблуко, пожерте роєм
осиним, і приходить Бог, і виводить назустріч тобі –
твого, і чухає спинку китові осінньому синьому.
І далеко, на тому березі, загоряється і не гасне великий-
великий, до крайсвіту вогонь.
Катерина Калитко, з поетичної збірки "Катівня. Виноградник. Дім"
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно