ТОП-5 екранізацій для романтичного вечора: кохання, як воно є
Єфремова Анастасія
12.02.2016
Кадр з фільму "З любов'ю, Розі"
Де є любов, там є життя.
М. Ганді
На землі живе понад сім мільярдів людей – і всі вони люблять. Чи хочуть, щоб їх любили. Кохання пронизує весь наш світ, сповнює відчуттям всепрощення чи ненависті, безмежного щастя чи болю, віри чи розчарування… Але, як би не було, воно надихає до життя і творить дива там, де безсилий людський розум, наука чи медицина. Лев Толстой казав: «Без кохання жити легше. Але жити без нього немає сенсу». Усе, що ми робимо в житті, ми робимо заради кохання.
А втім, як часто доводиться чути повні зневіри й розчарування слова: «Така любов буває тільки в книжках/фільмах!». Елізабет Беннет і містер Дарсі, Джейн Ейр і містер Рочестер, Меггі й Ральф де Брикассар, Еллі Гамільтон і Ной Келхун, Дейзі й Гетсбі – кожен має власний список улюблених парочок, почуття яких змусили не раз розчулитися. Якщо перестаратися й прочитати забагато таких романтичних історій, можна легко втрати відчуття реальності та надовго розчаруватися в будь-яких стосунках, які хоч трохи не подібні до книжкових. Чому б тоді просто не змінити наперед хибну установку і розцінювати книжкову чи екранну любовну лінію як гіперболізований фрагмент безмежного у своїх проявах всесвіту, що зветься Коханням. Кожна історія – це неповторний досвід.
До Дня закоханих пропоную підбірку романтичних екранізацій. Це не класичні історії Ромео та Джульєтти, але ж хто казав, що кохання має вкладатися в якісь наперед задані рамки. Усі вони передусім про те, як багато існує способів сказати «люблю».
1. «P. S. Я кохаю тебе» (2007)
За однойменним романом Сесилії Агерн
«Яка це розкіш – у будь-який момент мати можливість обійняти кохану людину!»
Це одна з найромантичніших сучасних історій про те, як смерть та втрата кохання можуть стати початком чогось нового. Можливо, колись така історія дійсно мала місце. Головна героїня Голлі втрачає свого чоловіка – сенс життя, центр її світу. Вона вийшла заміж за Джері, коли їй було дев’ятнадцять, і 15 років жила пташкою під його ніжною чоловічою опікою. Джері завжди знав як її розсмішити, втішити. Після його смерті Голлі закривається від світу, знаходить порятунок у речах коханого, щасливих спогадах. Та Джері передбачив, що його маленькій імпульсивній дівчинці буде нелегко без нього. І він робить те, про що мріє кожна жінка, – залишає коханій листи, по одному на кожен місяць. Він пише так, ніби просто поїхав на кілька днів з міста, а не пішов назавжди. Лист за листом Джері, як батьки вчать дітей ходити, вчить Голлі жити. Це не трагічна, а надзвичайно життєствердна й повна влучного гумору історія воскресіння розбитого вщент серця. А ще вам неодмінно сподобаються друзі Голлі!
Фільм та книжка різняться за атмосферою й розстановкою життєвих акцентів. Тож раджу відкрити для себе цю історію двічі.
2. «З любов’ю, Розі» (2014)
За однойменним романом Сесилії Агерн
«Споріднені душі знайдуть шлях до з’єднання».
Для більшості читачів романи Агерн видаються поверховими, сухими, позбавленими художнього хисту. Але письменниці не можна відмовити у вмінні з властивим їй гумором і легкістю окреслювати долі людей та їх стосунки. Її романи - ніби замальовки буденних сюжетів, сповнені чарівних сплетінь і віри в дива. Такою є й історія Розі Данн та Алекса Стюарта, які товаришують з дитинства, написана у вигляді листування між ними. Тут немає портретних характеристик, коментарів автора чи ліричних відступів. Тож Агерн вдалося найскладніше – сповнити кожний лист почуттів, що вирують в серцях молодих людей. Режисер фільму зміг точно вловити й втілити на екрані особливу інтонацію стосунків головних героїв. Стрічка просочена сонячним світлом і щемливою ніжністю.
Розі та Алекс розділяють міста, проблеми, нові стосунки, але вони не припиняють спілкування. Їхня історія – це історія кохання, що має міцні корені – дружбу. А ще це роман про цінність часу й моменту та потребу бути чесним у стосунках до кінця.
Однозначно читати дивакам і не читати занудам :)
3. «Дружина мандрівника у часі» (2009)
За однойменним романом Одрі Ніффенеггер.
«Але хіба ви не думаєте, – наполягаю я, – що краще недовго бути неймовірно щасливим,
навіть якщо потім це втратиш, ніж жити довго і не зазнати подібного?»
Як це бути одруженою з чоловіком, який щосекунди може полишити вас – чи буде це ваше весілля, чи народження першої дитини, чи будь-який інший момент, коли ви так потребуватимете його допомоги й підтримки? Така доля випала Клер. Її чоловік Генрі страждає на рідкісне генетичне захворювання – синдром переміщення в часі. Він не може контролювати чи якось передбачити цей процес. Зазвичай Генрі подорожує фрагментами власного життя, однак не є безтілесною примарою; він може зустрічатися й спілкуватися з тими людьми, яких більше немає в його реальному житті, із колишнім собою чи з коханою Клер, до якої він уперше приходить, коли її було шість. Хоча такі переміщення часом доволі небезпечні, Генрі має унікальну можливість побачити свою кохану маленькою дівчинкою чи знову зустрітися з мамою, яка загинула в автокатастрофі, коли йому було п’ять.
Однак переміщення в часі – це не що інше, як алегорія, спосіб пояснити непорозуміння, відстороненість, виникнення дистанції між коханими та інші проблеми, з якими з часом стикаються сімейні пари. Над героями ніби тяжіє доля, яку вони не можуть змінити. Але Генрі й Клер вчаться втрачати й приймати виклики долі, пробачати і йти на компроміс, бо мають те, за що варто боротися – кохання.
4. «Їсти, молитися, кохати» (2010)
За однойменним романом Елізабет Ґілберт.
«Боже поможи, я знову у ванній, знову посеред ночі виплакую своє серце на підлозі самотності».
Чи здатні ви зараз кинути всі свої непотрібні справи, які давно обтяжують, стосунки, які не приносять ніякої віддачі, і поїхати світ за очі? Як багато соціальних умовностей, страхів тримають нас у свої путах, не дають відшукати себе й те місце, де душа буде в гармонії з тілом. Неможливо вибудувати щастя там, де все поглинули самотність та спустошення. Саме про пошуки свого «Я» та право на власний сценарій життя й розповідає автобіографічний роман журналістки й письменниці Елізабет Ґілберт. Роман – це три подорожі, три спроби віднайти себе. Італія, Індія та Індонезія вимальовуються як метафори фізичної насолоди, духовних пошуків та балансу між ними. Ця історія – правдиве підтвердження того, що можна відшукати світло навіть у найтемніші часи. Для цього не потрібно змінювати світ та всіх довкола, варто лише змінити власне ставлення. Після багатьох нещасливих стосунків через тернистий шлях любові до себе й світу Ліз нарешті віднаходить своє кохання.
Фільм знімали в Неаполі, Патауді й Балі, тож буде на що подивитися. Але не варто очікувати від екранізації повного відтворення драматичної глибини книжки.
5. «Води слонам!» (2011)
За однойменною драмою Сари Груен.
«Вона знову сміється, і її сміх зігріває мене немов вино».
Велика Депресія, цирк, дресовані звірі, біль, кров, Марлена та кохання, пронесе крізь життя. Такою постає історія Джейкоба Дженковські – ветеринара, який за збігом обставин опинився в пересувному «Цирку Братів Бензині», відомому як одне з найбільш видовищних шоу світу. Проте цирк постає веселим шоу тільки для глядачів, для його працівників – це нелюдська щоденна праця та постійний страх бути скинутим з потяга (саме так розправлялися з «непотрібними» артистами за наказом господаря цирку), а для звірів – жорстокі мордування. Те, що на сцені виглядає феєрично, насправді є тиранічне знущання з людей і тварин. Але навіть у такій атмосфері знаходиться місце людяності, дружбі й коханню. Із першого погляду Джейкоб був зачарований дресувальницею Марленою. Згадуючи кохану вже в похилому віці, він часом радіє з того, що вона пішла перша: «Коли її не стало, щось у мені надломилось. Здавалося, життя закінчилось – і я не хотів би, щоб ця доля випал їй. Залишитися в живих значно гірше».
Ніде більше ви не побачити таких химерних циркових номерів. Фільм, як і роман, захопить вас у полон циркового світу і триматиме до останнього. І запевняю, ви ще не бачили Роберта Паттінсона в такій органічній для нього ролі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно