П’ять історій про море
Єфремова Анастасія
23.06.2016
«Зрозумій, на небесах тільки й говорять, що про море. Яке воно нескінченно прекрасне. Про захід сонця, який вони бачили. Про те, як сонце, занурюючись у хвилі, стало червоним, мов кров. І відчули, що море увібрало енергію світила в себе, і сонце було приборкане, і вогонь вже догорав у глибині. А ти? Що ти їм скажеш? Адже ти жодного разу не був на морі. Там нагорі тебе охрестять лохом».
«Достукатися до небес» (1997)
Усі час від часу про нього мріють: одні – їдучи у задушному автобусі спекотними вулицями міста, інші – відповідаючи на численні робочі повідомлення та розгрібаючи купу завдань, ще хтось – сидячи на нудних лекціях чи над купою підручників. Комусь доводиться чекати на зустріч з ним роками, а хтось має нагоду бачитись чи не щодня. Одним достатньо й кількох годин, іншим не вистачає й тижнів наодинці з ним. Море. Чотири літери, у яких так багато свіжості, глибини, насолоди й спокою. Якщо ви так само любите його, як і я, або так само скучили за ним, то ця добірка може стати маленьким ковточком книжкової втіхи серед спекотних буднів. Тут знайдеться достатньо «моря» і для дорослих, і для малечі.
Як читати: так, ніби у ваших ніг плещеться море.
1. «Острів у морі», Анніка Тор
Це перша книга з тетралогії шведської письменниці Анніки Тор, що оповідає про життя двох маленьких єврейських біженок із заможної родини, сестер Штеффі та Неллі Штайнер, які були евакуйовані у 40-х роках XX століття з Відня до Гетеборзьких шхер. Батьки, рятуючи дітей від нацистського режиму, відправляють дівчат до чужої країни з обіцянкою приїхати до них щонайбільше за півроку. Та отримати візу дорослим біженцям-євреям буде не так-то й просто. Тож Штеффі та Неллі доведеться через багато пройти, щоб звикнути до чужої культури, мови, релігії, а також до сірості, вогкості та холодного моря, що здається спочатку краєм землі. Книжка, просякнута солоним повітрям, огорне читача атмосферою шведських шхер та безмежного моря.
«Перед ними розкинулося безкрайнє чавуново-сіре море. Темні хмари були наче стеля над підлогою моря. Бурі скелі у шхерах виступали над поверхнею води. Об них билися хвилі, розкидаючи клаптя білої піни. Вдалині виднівся темно-червоний парус, спрямований від води до небес. За ним світлою смужкою виднівся горизонт».
Історія дівчат розгортається на тлі Другої світової війни, тому ця книжка не лише про самотність, непорозуміння, життєві перипетії, а й про війну та про маленькі долі на її великому «полі бою». Це доволі щира й сильна історія, однак це не та оповідь, яка прагне будь-що пробити сльозу.
Тетралогія Анніки Тор включає також книжки «Ставок Білих Лілій», «Глибина моря» та «Відкрите море», що продовжують історію двох сестер. Сподіваємось, що найближчим часом й український читач матиме змогу долучитися до цих зворушливих і сильних творів.
2. «Тато і море», Туве Янссон
До третьої книжки серії «Країна Мумі-тролів», що вийшла у «Видавництві Старого Лева», увійшли три найменш відомі повісті Туве Янссон. Мумі-тролі дорослішають разом зі своїм читачем, заводять нові знайомства та вирушають у маленькі подорожі. Тут менше наївності, більше меланхолії, роздумів про самотність, свободу, про дрібниці й серйозні речі. Одна з таких повістей – «Тато і море». Одного серпневого дня, коли Долину накрила страшна спека та засуха, Мумі-тато разом з мумі-родиною вирішує відправитися на човні «Пригода» у пошуки острова з маяком, де він вже давно мріє оселитися. «Якщо на світі і є щось стале та надійне, то це світло маяка». Та море й острів зустрічають родину мумі-тролів не так привітно, як їм цього хотілося б. Дивний мовчазний рибалка, згаслий покинутий маяк, самотня Мара, чудні морські конячки, загублена срібна підківка… Цей острів, омитий холодним морем, приховує багато таємниць і див, на які натрапляють маленькі герої. Мумі-тато захопився риболовлею й дослідженням таємниць озера; Мумі-мама чепурила острів, дбала про свій сад та малювала; Мумі-троль полюбив самотність, потоваришував з морською лошичкою та навіть зблизився з Марою. І лише Маленька Мю, здається, залишалася сама собою.
Це історія про те, що можна бути самотнім, навіть якщо ти не сам, разом з тим – і про потребу час від часу бувати на самоті; про вміння говорити про найважливіше, без відмовчувань; про цінність родинного тепла й підтримки; про потребу навіть найтемніших, на перший погляд, істот у світлі. Дуже мудра, філософська й просякнута північними морськими вітрами повість стане гарним другом дощовим днем, коли раптово починаєш захлинатися у сумних думках.
«…Море – це велика жива істота, іноді воно буває у доброму гуморі, а іноді – в поганому. І нам невідомо, чому так відбувається, бо бачимо тільки поверхню. Але ж, якщо ми любимо море, то це не має жодного значення… ми сприймаємо його таким, яким воно є…»
3. «Хлопчик і море», Олег Чаклун
Ви чули, як шепоче море? А пам’ятаєте ті історії, які воно розповідало вам тет-а-тет сумними чи солодкими вечорами? Сидячи на березі моря, ми чуємо могутній голос стихії і водночас тисячі голосів нескінченного всесвіту, що зливаються з нашим внутрішнім «я». Саме про ці рефлексії книжка-картинка, книжка-трилінгва (українською, англійською та польською мовами) для родинного читання з найменшенькими – «Хлопчик і море» від видавництва «Фонтан казок».
Хлопчик приходить до берега моря, де на нього чекає особливий друг. Друг шепоче йому тисячі історій, що зливаються із шумом хвиль. Про що ці історії? Можливо, про далекі країни та незнані острови, а може, про велетенські кораблі, що простують морськими шляхами, чи про підводних мешканців морської блакиті, чи про вітер, що літає ген-ген над морем… Все, що потрібно Хлопчикові, щоб почути котрусь з тих історій, – мушля. Та, насправді, все, що потрібно, – це вміти слухати. Серцем.
– Попереду в нас усе море, – мовив хлопчик до друга.
– Авжеж, – мовчки відповів друг.
Надзвичайно легкі та мрійливі ілюстрації Юлії Пилипчатіної огортають бризками хвиль, сонячним світлом й бризом. Відкриваєш книжку – і десь поряд вже хлюпочеться тепле море.
4. «Куди зникло море», Тарас Прохасько і Мар’яна Прохасько
У другій частині «кротячої епопеї» Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько кротенята, батьки яких вирушили в теплі краї вирощувати виноград для родзинок, залишилися вдома самі на господарстві. Копіюючи розмірене щоденне життя дорослих, вони п’ють каву з молоком, чай з пелюстками роз, як це робили тато з мамою. Так буденні справи й турботи перетворюються на приємні родинні ритуали й важливі дрібнички. У «Списку обов’язкових справ», який залишили батьки, такі пункти, як «Поливайте орхідеї», «Ходіть у гості», «Запрошуйте гостей» і неодмінно – «Бавтеся!».
Але ж що з морем і куди воно зникло? Саме це і доведеться з’ясувати Повзу, Муркавці, Мартіні та їхнім друзям Загаті, Жужіці й Ержіці, які потрапляють у справжню детективну історію: під час концерту популярної співачки Соні Садової зникає море, а саме – спадкова картина власника бару «Під дубом» Їжака, де й проходив концерт.
Тарас Прохасько та Мар’яна Прохасько вміло та філігранно балансують на межі філософської та пригодницької казки, говорячи про важливі речі легко й невимушено. Це історія про безцінне вміння помічати в буденних речах приємні дрібнички й радісні митті, про те, як важливо ділитися теплом і добром з іншими, про дитинство й дорослість, що переплітаються у фантастичне плетиво життя, про потребу плекати в собі свою внутрішню дитину… Кротенята та їхні друзі прагнуть віднайти море – море життєвої бурі, море мрій, море дитинства та невідомої блакиті.
Однак справжні морські пригоди чекають на кротенят та їхніх друзів у третій частині «кротячої епопеї» – «Як зрозуміти козу». До Дня Святого Миколая Загата отримує у подарунок справжній корабель! Після тривалої підготовки до мандрів Повз, Муркавка, Мартіна, Загата, Жужіка та Ержіка, а також кріт-екстремал Буря, що приєднується до них дорогою, вирушають у морську подорож на яхті з незвичайною назвою «Метафора».
«Озирніться. Що є довкола нас? Море! За морем нічого не видно. Воно відділяє нас від решти світу. Але що є море? Це велика вода! А вода не тільки розділяє, але й об’єднує береги! Вона принесла до нас «Метафору» з іншого берега! Ці відважні діти подарували нам радість! Надіюся, що і ми їм. Але що є радість? Це коли щось лишається у серці. Тепер прийшла пора прощатися. Ви поїдете, а у серцях навічно залишиться любов».
Це книжка про відкриття, маленькі та великі дива, нескінченність, про дружбу й щастя, а також про секрети порозуміння (і не лише з козою). Кротяча сага знаходить відгук у серцях не тільки маленьких читачів, але й тих, хто давно вважає себе дорослим, серйозним і заклопотаним.
5. «Море моря» Ільма Ракуза
Ця книжка – суцільна мозаїка спогадів, миттєвостей, почуттів, запахів, мов, країн. Авторка, ніби колекціонер, нанизує дати, імена, місцевості, музику… Ільма Ракуза, словенсько-угорського походження, багато подорожувала, зростаючи під впливом традицій, культур, звуків і барв різних країн: Угорщини, Словенії, Чехії, Франції, Росії… Південь й море – два орієнтири, що визначають її дитячі спогади, розмежовані кордонами Європи. У книзі авторка розповідає про початок своєї любові до моря, про ностальгію за ним, адже в Швейцарії, де вона мешкає, є гори, ріки, чарівні пейзажі, однак немає моря. Багато тут про Париж, Прагу і про ірраціональну любов письменниці до Росії, Достоєвського, Бродського (з останнім була знайома особисто).«Море моря» – це поетична сповідь у прозі, мемуарні нотатки життя. Читач же, ніби переглядаючи кінострічку буття, має змогу підглянути за чужими таємницями, поринути у море чужих запахів, кольорів, людей, відчуттів.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно