Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Содомора Христина
Книги про книги
Трапляються такі книгомани, для котрих навіть перепочинок поміж читанням – теж читання. У таких випадках просто змінюється тематика, можливо вдавання до чогось зазвичай непритаманного їхнім інтересам тощо.
 
Так для мене так званою перервою є читання книжок про книжки. Конкретніше: це книжки про писання, читання, сприймання, про читача та письменника, про бібліотеки та книжкові магазини і так далі. Видається, що такі книжки можуть слугувати замінником певного клубу зацікавлених. На їхніх сторінках точаться гострі дискусії, відбуваються захоплюючі дебати, а іноді ллються просто медитативні сповіді стосовно улюбленої книжки.
 
Насправді список книг про книги можна розширювати, розгалужувати на підтеми та піджанри, роздрібнювати за особливостями та тематиками. Проте мені не йдеться викласти певну специфіку таких книжок, а радше окреслити можливі горизонти цієї широкої сфери, а також запропонувати власний список тих, котрі прочитала. І кожен міг би щось із нього видалити, замінити своїм, доповнити чимось свіжим та цікавішим.
 
Переглянувши свій список прочитаного побачила, що його умовно можна поділити на дві частини: нон-фікшн та художня література.
 
P.S. Декотрі цитати російською мовою, оскільки немає (або не знайшла) офіційного українського перекладу.
 
 
 «Книжка про читання»
Юстина Соболевська, польська письменниця та літературний критик.
 
Про процес читання і всі ритуали, з цим пов’язані.
Легке і водночас насичене читання, від котрого отримуєш задоволення і одночасно подив від швидкоплинності часу, витраченого на це задоволення. Широчезний дискурс читального досвіду – дискурс відомих літературних героїв та письменників, зокрема й польських. Невеликі, проте насичені розділи розкривають безліч захопливих тем, пов’язаних із читанням: про різноманітні методи розставляння книжок у домашній бібліотеці, про використання неординарних закладок, про читання вголос, про читання в туалеті, зізнання про непрочитані книги, про подорожі літературними, письменницькими місцями тощо.
«Читач, який відвідує літературні місця, іноді поводиться не як друг, а як коханець, адже йому хочеться на все подивитися очима письменника, подихати із ним тим самим повітрям. Лише це дозволяє йому збагнути, про що писав улюблений автор».
«Відвідування письменницьких місць нагадує викликання духів».
«Віднайдення у книжках закладок стає сентиментальною мандрівкою у минуле».
 
 
 
* * *
 
«Не сподівайтеся позбутися книг!»
Умберто Еко, італійський філософ, вчений-медієвіст, семіотик, письменник;
 
Про книжки, про домашні бібліотеки, фоліанти, колекціонування – діалог двох відомих європейців, затятих бібліофілів.лод Кар’єр, французький режисер, сценарист, романіст, історик, актор.Жан-К
Безліч цікавих прикладів з історії книгодрукування, інкунабул, рукописів, а також глибокий аналіз писемності, кіно та культури різних народів загалом. Співрозмовники є власниками величезних приватних колекцій, на власній шкурі знають про колекціонерську кухню. І як не дивно, обоє захоплюються історією людської глупості. Так, в історії людства є безліч прикладів її часами рятівної користі для майбутнього – с
аме завдяки ворогам, критикам та заборонам деякі шедеври письменства і дійшли до нас. А обговорення теми щодо масовості Інтернету, котрий часто вважають нищівною загрозою для книжки, перетворюється на виважений аналіз цих процесів та відкриття безлічі нових оптимістичних граней. Немає сенсу боятися зникнення книги: бо навіть коли все буде знищено (та хоча б електрика), людство втратить спосіб відтворити текст з флешки, прочитати його на розрядженому айфоні тощо, а книжка стане непридатною лише у випадку втрати уміння читати.
"Книга – это как ложка, молоток, колесо или ножницы. После того, как они были изобретены, ничего лучшего уже не придумаешь".
 
«Книга представляется нам как некое «колесо знания и воображения»: его не смогут остановить никакие грядущие технологические революции».скать, что библиотека не обязательно должна состоять из книг, которые мы читали или когда-нибудь прочтем. Это книги, которые мы можем прочесть. Или могли бы прочесть. Даже если никогда их не откроем».
 
* * *
 
 «Як роман»
Даніель Пеннак, французький письменник, педагог.
 
Про конкретні і чіткі методи того, як привити дітям любов до читання.
Автор аналізує проблеми в сім’ї, пов’язані із «боротьбою» батьків з дітьми – як заставити дитину читати. Викриває безрезультативні методи, внаслідок яких дитина отримує ще більшу відразу до книжки, сприймає читання як покарання. Говорить про проблеми читання у школі, ілюструючи конкретними негативними прикладами уроків літератури. Як вирішення пропонує такий «нестандартний» майже магічний метод як просто безмежна любов до книжки самого вчителя. Також говорить про питання часу, про читання вголос, про інтимний особистий вимір читання.
«Да… Телевизор, возведенный в ранг награды – а чтение, соответственно, низведенное в разряд повинностей… наша находка, не чья-нибудь».
«Лучшим, что мы прочли, мы обязаны чаще всего тому, кто нам дорог, и с тем, кто нам дорог, мы об этом и заговорим. Наверное, потому что привязанность, как и желание читать, означает предпочтение».
«Время читать – это всегда украденное время. (Как, впрочем, и время писать, время любить.) У кого украденное? Скажем, у обязанности жить».
«Время читать, как и время любить, расширяет время, состоящие из минут и часов».
«У меня никогда не было времени читать, но ничто никогда не могло помешать мне дочитать полюбившийся роман».
 
 
* * *
 
 
«Уроки читання. Камасутра книжника»
Олександр Геніс, російський письменник, літературознавець, критик, радіоведучий.
 
Про письменників, про їхні твори, аналіз творів та методи їхнього прочитання.
Книга цікава, проте занадто, якщо можна так означити, суб’єктивна. Багато роздумів про книги та загалом про літературу (разом 35 уроків), що базуються на власному читацькому досвіді. Автор демонструє широку обізнаність у літературі. Присутня аналітика, порівняння, свіжі висновки тощо. Розповідь не нудна, багато історій та прикладів, котрі інтригуюче розпочинають кожен новий розділ. Не дивно, що російський автор переважно зосереджується на російській літературі, тим самим звужуючи тематику. Але з чим точно не прогадав автор – то це з назвою.
«Нельзя судить о вине по градусам, и разные книги нужно уметь читать по-разному».
«Читательское мастерство шлифуется всю жизнь, никогда не достигая предела, ибо у него нет цели, кроме чистого наслаждения. Чтение есть частное, портативное, общедоступное, каждодневное счастье – для всех и даром».
«Спектакль дает литературе то, что у нее отнимает бумага, – третье измерение. Зато театр отбирает у автора свободу слова. Закрепощенное в теле, оно обречено носить его, пока не опуститься занавес, – даже если тело слову не к лицу».
 
   
* * *
 
«Мистецтво розмірковувати про книги, котрих ви не читали»
П’єр Баяр, французький публіцист, викладач літератури.
 
Про не читання книг, про можливість розмов про непрочитані книги, про види непрочитаних книг.
Найнестандартніший підхід до розмов про книги. Проте це щире зізнання в тому, про що більшість особливо начитаних, інтелектуальних людей бояться говорити. Автор не притримується дуальності щодо книг: прочитані та не прочитані. Все набагато складніше – ми забуваємо зміст прочитаних книг, декотрі ми лише перегортаємо, про інші багато чули. І до якої категорії відносити такі стосунки з книжками? Провідна теза: читати книжки та говорити про них – це дві різні речі, часто навіть протилежні. Кожна тема щодо цього ілюструється сюжетом з певного роману, що характерніше розкриває суть думки автора.
«Кроме денег и секса, есть мало областей жизни, о которых было бы так же трудно услышать от людей правду, как о прочитанных книгах».
«Кто же будет лучшим читателем: тот, кто вчитывается в глубь одного произведения, но не может расположить его в общей картине, или тот, кто не внедряется ни в одно, зато имеет представление обо всех?»
«Разговоры о книгах очень тесно связаны с отношениями между людьми, зависят от психологического расклада, то есть отношения с с другим человеком, какой бы ни была их природа, влияют на отношения с текстом, и на текст это соответственно тоже накладывает свой от печаток».
«Книга не застывает раз и навсегда, а представляет собой подвижный объект и его подвижность связана с той системой отношений и положений, которая вокруг него выстраивается».
«В разговоре о книге не такую важную роль играет книга, как сам момент розговора».
 
* * *
 
«Якщо подорожній одної зимової ночі»
Італо Кальвіно, італійський письменник.
 
Про інші книжки, про читання та читачів, про окремий інтимний особливий світ діалогу людини з книжкою.
Нестандартна сама форма викладу роману, структура тексту, в котрій всі змісти наче трансформуються у служників цієї нової форми, служать їй засобом для зацікавлення та тримання уваги до кінця процесу читання, до останньої сторінки. Інтригує не стільки несподіваність поворотів та неможливість відгадати, до чого все дійде у фіналі – захоплює сам процес творення, нашарування та ускладнення протягом читання. В один момент читач перетворюється на Читача – на головного героя книги. А читач отямлюється вже задовго опісля такого фокусу, зосереджуючись на сюжеті. В результаті, Читачеві разом з читачем доводиться прочитувати 10 незакінчених романів, кожен з яких якимось чином перетинається із попереднім. Але не змістом, а радше формою, історією, контекстом – творячи разом майже детективний літературно-культурно-особистісний дискурс. Спершу здається, що провідними у романі повинні бути ці 10 текстів, хоча й незавершених. Але згодом розумієш, що їхні змісти та сюжети настільки різні, що пов’язатися між собою вони не можуть. Десь на половині книжки починаєш розуміти, що ці оповіді – це радше ліричні відступи, а головними стають на перший погляд другорядні пасажі.
«Мой слог, мой вкус, мои убеждения, моя самость, моя культура, мой жизенный опыт, мой склад души, мой дар, мои излюбленные приемы – все, что делает узнаваемым мое писание, мнится мне телесной клеткой».
«Только через ограниченность совершаемого нами письменного акта, то есть через погрешимости в написании слов, оплошности, ляпсусы, каракули и закорючки начинает прочитываться бесконечность ненаписанного. Иначе то, что вне нас, не стало бы прибегать к слову – устному или письменному. Оно обьявило бы о себе как-нибудь еще».
 
* * *
 
 
«451° за Фаренгейтом»
Рей Бредбері, американський письменник-фантаст.
 
Про заборону читання як елемент контролю над суспільством.
В романі чітко викрито особливості споживацького суспільства, тотальний контроль над людьми. І власне тут стають на перешкоді книги, тобто ті, котрі ще залишились. Місія пожежників – спалювати такі залишки в будинках. Людям заборонено читати, відповідно – думати, адже книжка може провокувати відмінні від панівних настрої та віяння.
«Щоб людина завжди перебувала в натовпі, щоб її не покидало відчуття стадності – тоді вона не матиме часу думати».
«Книжки – лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути. В них немає ніяких чарів. Чари в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клапті Всесвіту в єдине ціле».
«А книжки – це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум!»
«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад – не читати їх».
 
 
 
* * *
 
 
«Книга скарг»
Момо Капор, сербський письменник, художник, сценарист.
 
Про книжковий магазин як носій культури, як центр інтелектуалів міста.
Головний герой роману – продавець Педжа Лукач, непримітний скромний чоловічок, закоханий у книги, котрий розуміє їхню роль як розвиваючого стержня людини. Але наївні та щирі наміри розвивати любов до читання серед жителів столиці не проходить повз політичну систему, а комплекс перманентного відчуття провини, котра a priori існує у генах героя, лише стимулює процеси проти нього. Але нікуди не дівається розуміння того, що книги завжди були показником культурного та духовного рівня держави. Книга – платформа як для знищення еліти та вільної думки взагалі, але й одночасно засіб пропаганди вигідних та потрібних стратегій серед народу. Навіть ті, хто не читає книжок, можливо, ще з більшим пієтетом ставляться до книг, підсвідомо відчуваючи їхню силу та таємну енергію, котра діє незрозуміло для їхніх обмежених мізків.
«Однако книжный магазин – это не только место, где можно купить книгу. Это нечто гораздо большее, выражаясь возвышенным языком, – маленький храм словесности среди векового мрака, что-то вроде святилища для тех, кого ещё не совсем поглотила страсть к приобретательству, обжорству и дешевым увеселениям».
 
  
* * *
 
«Червона кімната»
Август Стріндберг, шведський письменник, драматург.
 
Про пресу як важливий політичний орган, що може творити суспільну думку.
Життя Швеції 60-х років XIX століття Дуже яскраві та чіткі приклади узурпації та зловживання владою бюрократії. Убогість представників мистецтва, котрі в жорстоких умовах власного існування поступаються принципам і перетворюються на «політичних митців». Головний герой самотужки намагається боротися із великим злом, що ввійшло у держстандарт, влізло під нігті кожного чиновника, і навіть пустило корені у зневірені серця селян. Практично неможливо спокійно жити, творити та заробляти, не віддаючи свій голос у загальну урну поклоніння правлячій верхівці. Внутрішні інтриги та користолюбні проекти ззовні вміло прикриваються благом для суспільства, що перманентно, з чіткою періодичністю висвітлюється у паперових ЗМІ. Навіть благодійність втратила останні надії бути виключно благодійністю.
«Всего-то для этого и надо – в чём-то уступить суровым законам необходимости, выучиться, так сказать, раздвоению и обнаружить в себе два «я»: поэта, уносимого мечтой в горние выси, где поют вдохновенные голоса, и человека – созидателя своей жизни, умеющего добыть хлеба на каждый день».
P.S. У переліку не згадую таких книжок, як наприклад, «Ім’я троянди» Умберто Еко (котру читала давно і трохи призабула) чи «Книжковий злодій» Маркуса Зузака (котру читаю зараз) – що теж стосуються цієї теми, проте час або затер, або ще не висвітлив моєї думки щодо них.

 

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage