Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Андрухович Софія
Фелікс Австрія. Уривок
Уривок з роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія», який незабаром вийде у «Видавництві Старого Лева».
 
***
Станиславів не порівняєш ні з мурашником, ні з вуликом, ні з павутиною. У комах все впорядковано і чітко, все має власну причину і наслідок. У цьому місті теж є причини й наслідки, тільки вони так глибоко сплутані в хаотичний клубок випадковостей, що несила дошукатися тут жодної логіки.
 
Перша-ліпша дільниця – лабіринт із кривулястих вуличок, нерідко звужених настільки, що не кожен опасистий пан чи огрядна ґаздиня з об’ємними персами зможуть протиснутись. За такою затхлою норою, яка, здавалось, от-от мала закінчитись глухим кутом, раптом, як дощова бульбашка на калабані, розростається несподівана площа. Або навпаки: рухаєшся вперед вулицею і ні з того ні з ового впираєшся чолом у будинок, розташований просто посередині, та ще й під якимось чудернацьким кутом, та ще й наполовину, наприклад, спалений, та ще й зі старим садом, із капустою в городі, і з коровою, яка пасеться навпроти майстерні капелюшника.
 
Вулиця Липова – не така. Вона проста, широка й довга, має вигідні рівні хідники, вимощені теребовлянськими плитами, на яких, під кожною розлогою липою – лава з кованими бильцями. Після вересня 1868-го року Липова почала карколомно змінюватись: майже повністю позникали одноповерхові дерев’яні хати, криті ґонтом, які займаються від найменшої іскри, натомість почали вигулькувати дедалі новіші двоповерхові кам’яниці з вигадливими елементами: шпилями й вежами, з флорентійськими вікнами, розділеними посередині малою колоною, із заскленими лоджіями, мозаїкою та вітражами. Звісно, вілла, вибудувана Петром, вирізняється серед решти, як вирізняється серед селянок із порепаними руками і чорними обличчями блідолица графиня в сукні з найтоншого мережива. І я не скажу, що мені аж так дуже подобається бути родичкою тієї графині.
 
Я вже мовчу, що весь поділ графської сукні – заляпаний болотом, до того ж, його задирає поривчастим вітром, оголюючи обтягнуті шовковими панчохами аристократичні стегна (це я, звісно, про ту дурнувату скляну стелю, крізь тріщину в якій крапає дощ).
 
Коли я нині рано-вранці зібралась по риби, дощ нарешті ущух, тож я навіть не одягала плаща – лишень ґумаки і капелюха з широкими крисами. Я викотила назовні свого ровера марки Duerkopp Diana, розуміючи, що їхати на ньому в ці багна – затія ризикована. Але, зрештою, ризиковано взагалі виїздити з дому в цю пору, сподіваючись не намокнути, як хлющ, не загрузнути в болоті, не впасти, не виявитись змитим до однієї з Бистриць. Якщо ж мені судилося не повернутися нині додому і замість того, щоб привезти живих линів на обід для отця Йосифа, самій стати поживою для линів і безславно загинути – так тому й бути. Малоймовірно, що хтось на нашій віллі зі скляною стелею помітить мою відсутність.
 
Я сміливо затикаю свою довгу спідницю за пояс – щоб не плуталась у колесах – перекидаю ногу через високу раму і, однією ступнею впіймавши педаль, другою кілька разів відштовхуюсь від землі.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage