БуквоМама: Незвідані жіночі душі
Читацький марафон БуквоМама
22.06.2016
Христина Содомора
Читацький червень жіночого чтива у розпалі. Сьогодні поговоримо про жінок Австрії, хоча й побачимо, що жіноча душа не має кордонів.
ХТО -
Інґеборґ Бахман – австрійська письменниця. За життя була більше відома як поетеса. Також писала радіоп'єси, оповідання та романи. Була знайома із Пауль Целаном, який суттєво вплинув на її творчість. Також знала Анну Ахматову, Вітольда Ґомбровича. Чотири роки жила у Цюріху та Римі з письменником Максом Фрішем. Мотиви їхнього розлучення у 1962 році звучать у романах Фріша «Назву себе Гантенбайн» та «Монток».На честь письменниці засновано премію – імені Інґеборґ Бахман, яку 2013 року вручили німецькомовній письменниці українського походження Каті Петровській за роман «Можливо Естер».
Для тих, хто ходив у Львівський академічний театр імені Леся Курбаса на виставу «MANA HATTA» («Небесна Земля»), буде цікаво знати, що це вистава за п'єсою Інґеборґ Бахман «Добрий Бог Мангетена».
ПРО ЩО -
Збірка оповідань «Синхрон» – 5 текстів про жінок. Різних: перша – вже не юна перекладачка, друга – молода інертна соціопатка, третя – короткозора дружина, четверта – стара пані, п’ята – успішна фотокореспондентка. Звісно, можна тут фантазувати про те, що їх всіх об’єднує і що може об’єднувати всіх жінок в принципі, чи навіть всіх людей – екзистенційні моменти, миті вибору, трагічні хвилі… Список можна довго продовжувати, але мені цікавіше розглядати особливості та відмінності цих образів. Бо кожна жінка, кожна історія має свій не лише відмінний сюжетний відтінок, а й стилістичну особливість оповіді.
До прикладу, перше оповідання, назву якого й отримала ця збірка, стилістично найважче. Щоби довго не пояснювати – уявіть собі, що діється у момент синхронного перекладу у кабінці перекладача: накладання почутого у навушниках із одночасним транслюванням іншою мовою у мікрофон. Десь приблизно так і звучить текст. Підозрюю, що багатьох це може й відлякати від подальшого читання.
Оповідання «Проблеми, проблеми» описує молоду дівчину, яка майже весь день валяється у ліжку, а вихід у місто – це лише відвідини салону краси («що вона просто дуже любила сидіти в перукарні, що «Рене» було єдине місце на світі, де вона почувалася добре» С.49). Також дівчина зустрічається із одруженим чоловіком. Зрештою, сюжет тут другорядний, а на перший план виступають емоції дівчини, намагання увійти і зрозуміти той стан байдужості, в якому перебуває дівчина.
Символічним мені видався текст про короткозору дружину Міранду «Здавалося гарне / Щасливим очам». Оскільки вона бачить лише те, що під самим носом, то і її світогляд і світосприйняття не такі, як у нормальних людей. У тому все її щастя, попри всю трагічність, до якої призводить її небажання носити лінзи чи окуляри.
Сумним виявилося оповідання «Гавкіт» про стару пані Йордан, яка жила в окремому будинку від свого вже одруженого сина. Тут цілий комплекс психоаналізу в їхніх стосунках, хоча самих стосунків як таких вже майже немає, і кожен закрився у власній темній кімнаті комплексів і страхів. І гавкіт собак тут зовсім невипадковий.
Останнє і найдовше оповідання «Три дороги до озера» розповідає про вже немолоду Елізабет, що стала успішним фотографом-журналістом. Вона тиждень гостює у свого батька, ходить рідним лісом і його маршрутами, паралельно ретроспективно долаючи внутрішні стежки свого життя. Тут багато спокою заміського будинку і природи, багато міського хаосу і стосунків, багато роздумів і багато аналізу.
ЯК -
Збірка добре складена, тобто оповідання розташовані у продуманій послідовності. Письменницьке «як» – це якісна проза, чіткі персонажі, яскраві характери, динамічні сюжетні лінії і особлива, хоча в кожному тексті й інша, стилістика. Можна назвати це постмодерним письмом, але боюся відлякати цим тих, хто хоче читати традиційні романи.
КОМУ -
Очевидно, що найперше рекомендуватиму жінкам. І то різним. Бо тексти різні, герої різні. Не скажу, що тут представлена вся палітра жіночої душі, але якісь характерні елементи чи риси авторці вдалося добре проілюструвати за допомогою героїнь.
ЦИТАТИ -
«Бо всі звихнені на здоров’ї і ніхто не здоровий» С.58
«Людину вбивають, коли позбавляють її змоги висловлюватись, а відтак і переживати, і думати» С.163
«Мені нітрохи не шкода нікого з твоїх друзів. Якщо хтось стрімголов кидається в пекло, щоб привезти додому кілька знімків, де зображена смерть інших, тоді, за такого спортивного азарту, він може й загинути, що в цьому дивного, професійний ризик і нічого більше!» С.133
«Кінця і краю не видно всім тим, хто помітив твої таланти, але проблема в тім, що від суцільної вдячності скрізь і всюди ти геть отупієш, кожна вдячність має межу, бо кожний колись комусь протягує руку, але ти не мусиш через це, коли все вже в минулому, коли ти вже сама стоїш на ногах, досі пам’ятати про борги, що вже давно сплачені». С.146
«І попри все добре, що вона позбавлена змоги бачити все до деталей, а тому її почуття не змаліє і не ослабне» С.72
«Оскільки пан Матрай ще ніколи не був у китайському ресторані і Китай був для нього чимось моторошним, він з розумінням кивнув, бо що тут незрозумілого, і повів її до саду, зірвав для неї кілька перших вишень і смородини, бо ж дитина цілий рік не їла нічого направду путнього…» С.125-126
ПОДЯКА -
Чудовому чернівецькому видавництву «Книги-ХХІ» в особі Наталії Флорескул за можливість прочитати сучасну жіночу прозу європейського зразка у якісному українському виконанні.
АНОНС -
Останньою жіночою книгою червня буде «Емма мовчить» німецької письменниці Сюзанни Шолль в огляді Марічки Удуд.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно