БуквоМама: Філософські есеї не лише для філософів
Читацький марафон БуквоМама
18.05.2016
Христина Содомора
Вахтанґ Кебуладзе. Чарунки долі. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 160 c.
Продовжуємо читати книги нон-фікшн. Цього разу книга особлива не лише тому, що трошки філософська, але, насамперед, тому, що українського автора. Надзвичайно приємний зовнішній вигляд видання не затьмарює ще більш приємного тексту всередині. Тому запрошую всіх до читання.
ХТО -
Вахтанґ Кебуладзе – український філософ, перекладач, поет і публіцист. Викладає в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянській академії. Наукові праці пише українською, німецькою та російською, публікує їх в Україні, Австрії, Білорусі, Литві, Німеччині, Польщі, Румунії, Словенії та Чехії. Автор книжки «Феноменологія досвіду». Також пише пісні і співає у рок-гурті «Джин».
ПРО ЩО -
«Чарунки долі» - збірка філософських есеїв на різні теми: від роздумів про етику та естетику, до питань влади, насилля і навіть порно (але нічого порнографічного у тексті немає, не хвилюйтеся. Зрештою, саме на цю тематику я нічого тут не писатиму, тримаючи інтригу для майбутніх читачів книжки). Деякі тексти написані складно, філософською мовою і потребують вдумливого читання. Інші - дещо легші і простіші.
Хотілося б виділити декілька цікавих есеїв. На приклад, про переклад. Тут філософ розмірковує про тонкощі і труднощі перекладу, про неможливість передати сенси, про метафоричність перекладу. Надзвичайно цікаві та уважні спостереження автора, який очевидно сам має стосунок до перекладу текстів (переклав з німецької Бернгарда Вальденфельса «Топографія Чужого», Едмунда Гусерля «Досвід і судження», Альфреда Шюца і Томаса Лукмана «Структури життєсвіту».), а отже знає, про що пише.
На прихильників творчості Мілана Кундери, зокрема його роману «Нестерпна легкість буття», чекає розгорнутий огляд книжки з детальним аналізом героїв, точніше їхніх стосунків у ключі типологізації кохання, світосприйняття та акцептації власного Я.
Дуже тішить те, що Кебуладзе не лише цитує відомих філософів Канта, Ніцше, Ґадамера, Гюїсмана, Ортеґа-і-Гасета, а й посилається на фільми та книги, іноді детальніше зупиняється на окремих епізодах задля чіткішого роз'яснення своїх думок. Тобто український філософ не зациклений виключно на академічному вимірі подачі тексту, а отже думання та загалом світосприйняття, а презентує широку обізнаність у сучасному живописі, літературі, музиці та кінематографі.
Щодо мистецтва. «Чарунки долі» незаплановано і несподівано добре припасувалися після прочитання попередньої книжки у цьому марафоні «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття». Кебуладзе неодноразово у своїх есеях рефлексує про сучасне мистецтво. До прикладу, він запитує: «Але чи не може бути прекрасним портрет потворної людини?» І тут одразу згадується картина американського художника Віллема де Кунінга «Жінка 1». Або коли філософ роздумує про роль художнього музею у сучасній культурі. І ці його роздуми вдало доповнюють тези французької авторки Франсуази Барб-Ґалль, яка вже роз’яснила мені основні питання про мистецтво ХХ століття, і я вже не відчувала себе таким невігласом, читаючи «Чарунки долі».
ЯК -
Місцями легко, місцями складно. Але загальне враження після прочитання напрочуд приємне. Власне з прочитанням книжки не варто поспішати. Я, до прикладу, читала по декілька есеїв на день. Зважаючи на різнотематичність, не хотілося одразу поглинати все. Тому вдумливе, спокійне, повільне, ба навіть медитативне читання – запорука ідеального сприйняття «Чарунків долі».
КОМУ -
Усім, хто любить роздумувати про прості і складні речі, про метафізичне і буденне, про глибоке і примітивне, про серйозне і легковажне. Тобто про життя у всій його багатогранності та розмаїтості смаків, кольорів, звуків тощо.
ЦИТАТИ -
«Вино, яке було богом у стародавні часи, перетворилося на банальну проблему алкоголізму». С.65
«Здоровий глузд – це не даність, а можливість. Аби здійснити її, людина потребує освіти». С.141.
«Отже, здатність до сприйняття вільної краси природи, незалежної від жодної мети, пов’язана з моральною свободою людини». С. 13
«Парадокс свободи полягає в тому, що кожну мить нашого існування кожен із нас приречений на підставі автономії розуму вільно обирати те, чи бути справді вільним, прагнучи до добра відповідно до власного індивідуального ідеалу, сприймати який ми навчаємося в естетичному переживанні вільної краси». С.19
«Переклад це завжди надання нового сенсу. […] Шлях до досконалого перекладу, якщо він узагалі можливий, лежить через творче перекручення оригінального тексту, сміливе насильство, зухвалу гру зі словами на сенсами». С.25
«Пам'ять кожного настільки історична, наскільки пов’язана з пам’яттю інших». С.35
«Споглядання картини – це напружене розчинення в застиглій миті очікування неможливого руху». С.55
ПОДЯКА -
«Видавництву Старого Лева» за якісне представлення філософської думки українського професора – очевидно не без участі львівської дизайнерки Тетяни Омельченко, яка зробила обкладинку книжки стильною.
АНОНС -
Остання нон-фікшн книжка цього місяця – «Джеремі Кларксон і світ довкола» від відомого британського телеведучого Джеремі Кларксона в огляді від Марічки Удуд. Буде цікаво та не без англійського гумору. Не перемикайте! :)
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно