7 екранізацій для літнього вечора
Єфремова Анастасія
05.08.2016
Що може бути більш неоднозначним, ніж літо? Хтось у відпустці й безупинно «постить» світлини таких жаданих у задушному місті гір чи моря; хтось лише мріє про морську прохолоду, пріючи в міському транспорті дорогою на роботу. Але літо, безперечно, пора, коли день наче за помахом чарівної палички подовжується на кілька додаткових годин; коли вечір переходить у ніч, а ніч – стрімголов у світанок; коли встигаєш зробити напрочуд багато; коли так шалено й солодко читається до ранку.
А ще літо – гарна нагода передивитися всі ті фільми, що давно чекають на свою чергу. А тому пропоную добірку екранізацій для літніх вечорів. Гадаю, вона стане в нагоді і тим, хто вимушений проводити літній вечір вдома, і тим, хто прямує до омріяного відпочинку. Чому екранізації? Бо ви ж знаєте, що це завжди подвійна насолода!
Понеділок. «Таємне життя бджіл» (2008)
За однойменним романом Сью Монк Кід
«Усім хочеться, щоб їх любили»
Ця стрічка не для тих, хто любить легкі добрі фільми. Тут багато болю й втрат. Тож, якщо ви не налаштовані на щось важке, переходьте далі, але неодмінно знайдіть час повернутися до цієї екранізації.
«Бджоли з’явилися влітку 1964-го – того самого літа, коли мені виповнилося чотирнадцять і моє життя закрутилося по зовсім іншій орбіті» – так починається історія Лілі (у виконанні Дакоти Феннінг). Коли їй було чотири, вона застрелила маму – Дебору Оуенс. Нещасний випадок. Все, що залишилося їй від матері, – бляшанка з фотокарткою, парою рукавичок і маленькою дерев’яною іконкою Марії, на звороті якої стояв напис «Тибурон, П. К.». Єдина ниточка, що вела до мами. Лілі мріє вирости і з’їздити в ті місця, де колись жила Дебора. А батька вона ненавидить. І, здається, він її теж. Не варто, мабуть, і говорити про те, як живеться дівчинці без матері, ще й з таким тягарем на душі. Лілі тримає її віра в те, що Дебора її ніколи б не покинула. Однак під час серйозної сварки з Ті Реєм (так вона називала батька), він викрикує страшні для дівчини слова: «Хочеш правду? Твоя мати втекла, покинувши тебе…».
Події розгортаються на тлі підписання президентом США Л. Джонсоном Акту про громадянські права, що мав покласти кінець будь-якій дискримінації. Єдина подруга дівчинки – темношкіра служниця Розалін, що зазнає цькувань від місцевих. Разом з нею Лілі втікає у Тибурон, де зупиняється у трьох сестер – теж темношкірих. Вони подарували «біженкам» не лише прихисток, а й родину.
Це історія про вміння пробачати – і, передусім, собі. А також про те, що дім не там, де народився й живеш, а там, де твої душа й серце. «Таємне життя бджіл» обов’язкове як для перегляду, так і для читання. Тут стільки мудрості, що лише встигай її вловлювати, розуміти й приймати. Тут стільки про любов і нелюбов, прийняття і неприйняття, злість і прощення, що стає боляче, але й радісно, коли все закінчується так, як має закінчитись.
Вівторок. «Переваги скромників» (2012)
За однойменним романом Стівена Чбоскі
«Сходитимемо з розуму разом»
Епістолярний роман американського письменника Стівена Чбоскі критики охрестили «„Ловцем у житі” нового часу». Сценаристом та режисером стрічки виступив сам автор бестселера, що розійшовся у світі накладом понад 1 млн примірників. Одну з головних ролей зіграла Герміона Ґрейнджер… Ой, тобто Емма Вотсон :) І якщо перші хвилин десять з моменту появи її героїні Сем дійсно бачиш чаклунку зі світу Джоан Ролінґ, то вже за мить упередженість зникає. Настільки ця роль інакша, але не менш органічна для Вотсон. Така ж історія з Логаном Лерманом, відомим своєю роллю Персі Джексона. У фільмі Чбоскі він грає головного героя – психологічно травмованого й замкненого в собі підлітка Чарлі. Наскільки актори змогли відійти від закріплених за ними амплуа, можете пересвідчитися самі.
Це історія дорослішання Чарлі – самотнього та сором’язливого хлопця, що переходить до старшої школи в Піттсбурзі. Чарлі важко переживає смерть двох найближчих людей – тітки Гелен та друга Майкла. У пошуках підтримки та розради, рятуючи себе від чергового нервового зриву, він пише листи незнайомому хлопцю, про якого випадково почув від однокласниць, – без зворотної адреси. Під час футбольного матчу Чарлі знайомиться з Патриком і Сем – і життя його заграє новими барвами.
Тут є все, без чого не обходиться типова американська стрічка подібного жанру: перехід у нову школу, цькування однокласників, добрий вчитель, старший брат-спортсмен і сестра, яка по вуха в амурних справах, вечірки-дівчата-алкоголь і не тільки. Але водночас це не така собі ідеалізована картинка райдужного життя підлітків. Стрічка зачіпає теми насильства, наркотиків, підліткового сексу, байдужості, самотності та суїциду.
Історія дарує надію тим, хто закрився у власній «мушлі» і зневірився знайти близьких людей. Чарлі вдається відшукати світло серед темряви. «У якийсь момент розумієш, що ти – це не сумна історія. Ти живий. І ти стоїш і дивишся на вогні і на все довкола, що змушує тебе дивуватися. І ти слухаєш цю пісню, і їдеш з людьми, яких любиш понад усе на світі. І в цей момент, клянуся, ми – частина вічності».
Середа. «Дівчина з перловою сережкою» (2003)
За однойменним романом Трейсі Шевальє
«Ви зазирнули всередину мене»
Нідерланди, Делфт, 60-ті роки XVII століття. Перед нами історія однієї дівчини, одного художника та одного кохання. Історія боротьби соціальних стереотипів тих часів та мрій, сподівань бідної служниці.
У родину Ґріт (у виконанні Скарлетт Йоганссон) прийшло лихо. Її батько заробляв тим, що розмальовував кахлі, та одного дня піч вибухнула. Він дивом не вмер, однак втратив зір. Юна Ґріт змушена піти служницею до знатного й заможного художника Яна Вермеєра (у виконанні Коліна Ферта). Скоріше за все, дівчина би надовго не затрималася у господарів, якби Вермеєр не помітив її тонке відчуття кольорів й прагнення до їх гармонійного поєднання, навіть у таких буденних речах, як нарізання овочів до супу. Він і вона знайшли одне одного на рівні творчості, особливого світовідчуття. А довкола них вирують ревнощі, плітки, підступність й вседозволеність, що досягають свого апогею, коли Ґріт стає натурницею Вермеєра.
Так створюється одне з найвідоміших полотен – «Дівчина з перловою сережкою». Немає жодних доказів правдивості цієї історії, але в такій версії вона набуває особливої загадковості й краси. Для когось ця стрічка про долю дівчини-служниці, для когось – про художника, але що безсумнівно – вона про картину. Особливу картину. Полотно «Дівчина з перловою сережкою» називають голландською Моною Лізою. Куди дивиться і що побачила дівчина? Як художнику вдалося вловити цю вологу глибину її очей? Може, вона більше, ніж чергова натурниця Вермєєра…
Ця стрічка - ніби полотно художника, де відпрацьований кожен штрих, продумане світло, тіні, напівтіні. Мінімум слів, максимум поглядів, очей, губ, напівобертів, доторків. Особливою творчою магічністю овіяні сцени підготовки й змішування інгредієнтів для фарб – рубіновий шелак, гуміарабік, малахіт, кіновар, лляна олія… Дуже детально передано стан художника, поневоленого й захопленого мистецтвом. Однак стрічка – лише ескіз, декорації до справжніх подій, де вирують любов, ревнощі, жорстокість… Порівнювати її з книжкою буде великою помилкою. На відміну від фільму, у романі історія розказана самою Ґріт, а тому більш глибока й психологічно обґрунтована. Крім того, після перегляду залишається відчуття незавершеності, а тому все, що залишається, – звернутися до книжки.
Четвер. «Один день» (2011)
За однойменним романом Девіда Ніколлса
«Щоб не трапилося завтра, у нас є сьогодні»
Може, ви ще не чули про цей фільм? А може, вже давно дивилися чи читали книжку? У будь-якому разі літо – гарна нагода провести вечір з цією напрочуд романтичною стрічкою.
Один день. 15 липня. Вони познайомилися 15 липня 1988 року, опинившись у ліжку після випускного в коледжі. Хоча, як згадує Емма, Декстер подобався їй відтоді, коли вона вперше побачила його на вечірці у 1984 році. Декстер – самозакоханий, не надто розумний, з вітром в голові, популярний серед дівчат красень, типовий марнотратник життя. Емма – найкраща випускниця коледжу, гостра на язик та рішуче налаштована змінювати світ на краще. Вони провели разом лише один день, вирішивши залишитися друзями, й відтоді щороку зустрічалися 15 липня. Та життя підіграло їм в цій історії. «Вона зробила з тебе людину, а ти у відповідь зробив її щасливою», – як скаже згодом близький приятель Емми.
У головних ролях – неперевершена у своїх акторських перевтіленнях Енн Гетевей та красень Джим Стерджесс. За Енн Гетевей неймовірно цікаво спостерігати. Їй вдалося значно краще увійти в роль, ніж Стерджессу. Фільм приваблює особливою атмосферою, приємними кольорами, гарною музикою й цікавими часовими стрибками сюжету. Тут багато про дружбу й любов, цінність кожної миті, про вміння слухати серцем й цінувати тих, хто з тобою в найтяжчі хвилини, хто завжди вислухає, зрозуміє й скаже правду. Йдеться тут і про дружбу між чоловіками і жінками, про згубність пустих амбіцій й самозакоханості. А ще про те, що ніколи не буває пізно.
П'ятниця. «Спокута» (2007)
За однойменним романом Іена Мак’юена
«День за днем ми стаємо свідками злочинів один одного.
Ти сьогодні нікого не вбив? Але скількох ти залишив помирати?»
Шокуюча історія однієї фатальної помилки. У 13-річної Брайоні надзвичайно розвинена уява. Своє перше оповідання вона написала в 11 років. Навіть щоб пожаліти себе, вона подумки вигадувала драматичну історію.
Так, Робі – син прибиральниці й друг дитинства її сестри Сесилії – видається Брайоні маніяком. А все через дурну помилку з листами, незрозумілі тіні в бібліотеці, темну постать на галявині, що для Брайоні були не тільки правдою, в яку вона хотіла вірити. Все було для неї цінною ідеєю, яку можна втілити в новому творі, – нехай навіть йдеться про розбите серце рідної сестри й поламані долі.
До чого може призвести низка таких дивних збігів, випадковостей? Які нещастя здатна потягнути за собою бурхлива дитяча фантазія люблячої сестри й обдарованої письменниці? І чи вистачить життя, щоб спокутати провину перед двома загубленими серцями? Із цими питанням мусила навчитися жити Брайоні – письменниця, головні ролі в чиїх п’єсах належать лише їй. Але в реальному житті вона переграла.
Чи винна Брайоні в тому, що трапилося, і чи заслуговує вона на прощення – питання, відповіді на які читачеві/глядачеві доведеться відшукати у своєму серці. Мак’юен – майстер психологічної прози, що особливо помітно в першій частині роману, де з детально прописаний кожен герой. Книжка дозволяє краще зрозуміти, якою була Брайоні, як вона ставилася до світу, рідних, Сесилії і чому побачила в Робі ґвалтівника.
«Спокута» подарує вам неочікувану зав’язку та не менш вражаючий фінал. І важко уявити ще когось на місці Сірши Ронан, що зіграла Брайоні.
Субота. «Йорґен + Анна = любов» (2011)
За однойменною повістю Віґдіс Йорт
«Помилятися не страшно – страшно не намагатися виправити свої помилки»
Гадаєте, у 10 років не можна по-справжньому закохатися? «Ще й як можливо!» – запевнить вас Анна Люнде. «Мені 10 років, зріст 1 м 45 см, вага 32 кг. Я обожнюю рибні палички, особливо коли сама їх посмажила. Мені не подобається, коли тато забуває одягнутися. Або коли комахи вдають, що вони мертві. І я ненавиджу, коли всі навкруги переживають через кохання. Але це було до того, як я зустріла Йорґена, і до того, як я все зіпсувала» – так починається історія Анни.
З перших кадрів стрічка огортає життям. Таким буденним, звичним, без спецефектів і зайвої мішури найсправжнісіньким життям, де мама б’є посуд, коли сердиться, діти залякують одне одного легендами про відлюдкувату Гельґу, пишуть любовні листи, брешуть, сваряться і миряться. Одразу зачіпає дуже приємний відеоряд (ніби з сімейного архіву) на початку фільму, де нас знайомлять з усіма героями.
Анна погано вчиться, не слідкує за зовнішнім виглядом, свариться з братом, дружить з Беатою. І раптом закохується – у новачка Йорґена Рюґе. На відміну від кмітливої, енергійної, рішучої Анни, Йорґен, як і у книжці, – спокійний, мовчазний. Здається, що він лише об’єкт, на який дівчинка спрямувала свою першу любов. Піддавшись почуттям, Анна вибудовує інтриги довкола себе, Йорґена й Еллен. Чим все закінчиться? Правдою!
Історія першого почуття виграє завдяки таємничій легенді Гельґи-розбійниці, доречно вплетеній у сюжет. Особливо приємно спостерігати за грою маленьких акторів. Вони такі наївні й органічні у своїх ролях, ніби перед вами справжні Анна, Беата, Уле, Кнут, Еллен, Туне, Ейнар, Даґ – такі різні й по-своєму цікаві. Найважче відірвати погляд від Беати – миленькою рудої дівчинки, яка не любить бігати, любить плавати, коли немає хвиль, добре вчиться і багато читає.
Фільм відходить від оригінального сюжету, переставляє акценти. Читати чи дивитися – вирішувати вам. А я раджу зробити й те, й інше.
Неділя. «Прислуга» (2011)
За однойменним романом Кетрін Стокетт
«Ти добра. Ти розумна. Ти безцінна»
Ця стрічка про становище темношкірих людей в Америці у 60-х роках не відкриває нічого кардинально нового. Вона про те, про що всі подібні історії, – жорстокість, приниження, несправедливість, безправність і безкарність, біль і розпач. Але що важливо – вона про сміливість і готовність ризикувати, передусім не заради себе, а заради тих, хто потребує захисту й допомоги, заради того, щоб крок за кроком змінювати світ на краще.
Ось такі грандіозні плани – змінити суспільство й світ – були в Євгенії Скітер (у виконанні Емми Стоун), яка тільки-но повернулася з університету додому, до маленького містечка Джексона. Скітер – доволі типова героїня американських історій – дівчина з амбітними планами. Вона мріє працювати в нью-йоркському видавництві «Harper and Row», та вимушена вести чужу рубрику з порадами для домогосподарок. Нещодавно з родини Скітер пішла її темношкіра няня, яка пропрацювала там близько 30 років і з якою була так близька Євгенія. Ця подія та інші спостереження підштовхують її написати книжку про долі темношкірих прислуг, їх важку невдячну роботу та ставлення «білих» до них. Вона спробувала покази те, що думають «чорні» про «білих». Хоча зазвичай подібні історії оповідаються «білими», згадаймо романи «Вбити пересмішника» чи «Звіяні вітром». Скітер не зачерствіла в тому суспільстві, де «білі» бояться ходити з «чорними» в один туалет. Вона ще пам’ятає нянечку, яка своєю любов’ю й опікою замінила їй живу матір.
Фільм знятий у дуже яскравих кольорах з приємним сонячним світлом, гарними жіночими нарядами й голлівудськими посмішками, що, як на мене, надає історії недоречної легкості, але разом з тим полегшує сприйняття. Якщо стрічка являє собою цілісне полотно, то книжка – це мозаїка, що складається з історій, які оповідають смілива й чуйна Ейбілін, примхлива, але не менш смілива Мінні та сама Скітер. І книга, і фільм напрочуд атмосферні, але безкомпромісні й жорстокі у своїй художній правді. Однозначно читати й дивитися!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно