Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

З Відня й із Донецька
Random
Анастасія Левкова, ЛітАкцент
 
Для нинішнього огляду пропоную дві книжки: одна – про видатну людину початку ХХ століття у (переважно) Відні, Кракові, Києві, інша – про «маленьких людей» нашого часу в Донецьку, Донецьку, Донецьку.
 
Таня Малярчук. Забуття. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016
 
Я надто любила Таню Малярчук у її попередніх творах, і було цікаво, чи сприйму її іншою. Мені подобалась подієва непередбачуваність її фабул і емоційна – її героїнь; описи побутових дрібниць у її текстах виростають у важливі елементи сюжету, впливають на світогляд героїв – і це мені теж дуже подобалось.
 
Утім, не буду приховувати, що «Біографія випадкового чуда» (2012) настільки повторювала стиль попередніх творів, що ставало ясно: це лише чергова добре написана Танею книжка, з ротацією вже випробуваних прийомів.
 
«Забуття» стало тим романом, який означив нову Таню, Таню, яка вже виросла з усіх тих вигадок і нісенітниць (на обкладинці «Згори вниз» (2006) про авторку було написано, що її улюблене заняття – вигадувати нісенітниці), що їх любила не тільки вона, а і її читачі, які, втім, за ці 4-10 років також могли змінитись.
 
Отже, романізована біографія. Отже, В’ячеслав Липинський.
 
У текстах цього жанру інтрига майже ніколи не полягає у фабулі, бо зрозуміло, що герой усе одно помре. Питання тут в іншому: на чому саме акцентуватиме автор? Наприклад, В. Домонтович на прикладі своїх героїв намагається показати протистояння з епохою (наприклад, «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі» про Вінсента Ван Ґоґа) або «незвершену», «несповнену» любов, «любов до далекої» (романи «Аліна й Костомаров», «Романи Куліша») тощо. Джуліанові Барнзу в романізованій біографії Дмітрія Шостаковіча «Шум часу» передусім ідеться про протистояння митця з тоталітарною владою. Приклади можна множити.
 
Про що йдеться Тані Малярчук у її романі про українського мислителя, історіософа, соціолога, теоретика українського консерватизму, поляка за походженням В’ячеслава Липинського?
 
Можна говорити про його свідомий вибір українства («Я українка, бо я так вирішила» – заявляла героїня Жанни Слоньовської у «Домі з вітражем» – авторка, очевидно, мала приклади з історії), про любов, у якій двоє мають надто різні цінності, щоб бути разом; про розчарування в тому, чому присвятив життя.
 
Але також цей роман – про:
 
1) кита часу, що заковтує у себе все (ключ авторка дає у самому тексті);
 
2) про рукописи, які чи то горять, чи то не горять – залежно як це трактувати, але, зважаючи на додаток до роману – передруковану з української емігрантської газети «Свобода» (одне з чисел 1983 року) статтю українського журналіста Евгена Зиблікевича про те, як рятували архів Липинського, рукописи таки не горять, хоч Таня й називає цей роман «Забуттям»;
 
3) про покликання обробляти своїх кілька чи кільканадцять пазлів, навіть якщо не уявляємо повної мозаїки. Знаючи те, що було по смерті Липинського, з одного боку, стає дуже гірко: далі стався Голодомор (Липинському пощастило, що він помер до нього: в 1931-му) і загибель більшості українських селян, на яких український мислитель уповав у справі творення української держави. З іншого боку, що б ми мали сьогодні, якби не все те зроблене, написане, пережите українськими діячами початку ХХ століття (а також його середини й 1970-х років)?
 
Для мене є ще одна інтрига романізованих біографій – вона стосується письма як такого: завжди цікаво, що саме автор бере з джерел – листів, щоденників, газет і журналів, сучасних героєві, як саме препарує взяте з джерел, а що вигадує сам. І завдання автора – препарувати факти так, сплести фактичне й вигадане так, щоб вийшов органічний текст без видимості швів. Читаючи про Липинського, я забувала, що читаю Таню Малярчук (хоча саме її ім’я як письменниці, а не постать Липинського спонукала мене взятися за цю книжку), це вже не мало значення – мала значення історія українського мислителя початку ХХ віку.
 
У романі, крім частини про Липинського, є й інша: про сучасну героїню, зацікавлену його особою, про її родину, її тривоги й страхи. З одного боку, може здатися, що ця лінія тут зайва, «Забуття» могло б обійтися без неї, та з іншого боку, з неї прозирає та сама добре знайома нам Таня: з її сюжетною та емоційною непередбачуваністю (так, якраз тут інтрига є), з побутовими – подекуди вельми зворушливими – дрібницями, які творили полотно ХХ століття і метафорично показують неврози тієї епохи.
 
Але, звісно, лінія сучасної героїні потрібна авторці не стільки для того, щоб створити сюжетну інтригу. З історій її предків читач роману може замислитись над тим, що (і це – 4, про що цей роман) більшість сучасної України у сенсі ідей стала можливою завдяки героїчним смертям, АЛЕ: більшість сучасної України у сенсі її людей є можливою завдяки зрадникам і боягузам – тим, хто вижив і дав життя нащадкам, які тепер переосмислюють і намагаються втілювати ті ідеї. У плині часу творяться мости між нами і ними – не лише між дідами й нащадками, а й між людьми, які не пов’язані ані родинними – вертикальними, ані часовими – горизонтальними – зв’язками.
 
Продовження тексту - у джерелі
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage