Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Як не стати на бік Зла: версія Ярослава Мельника
Random
Дмитро Дроздовський, День
 
У новому романі письменника художня оповідь переривається вкрапленнями філософсько-публіцистично-політичного ґатунку.
 
Світ роману «Маша,або Постфашизм» («Видавництво Старого Лева») відображає четверте тисячоліття, в якому людина живе поруч із особливим псевдолюдським феноменом — сторами. Ці істоти, з якими уже обізнаний читач творів Я. Мельника, мають людські тіла, проте не володіють свідомістю, а отже, для них чужі відчуття сорому, прагнення до культури тощо. За допомогою цих «героїв» у романі окреслено питання про те, що можна вважати людським: стори — це тварини чи істоти, які з часом можуть еволюціонувати до людей? Зрештою, доцільно поставити й інше питання: а чи люди — тварини, які колись еволюціонували і розвинули другу сигнальну систему, здобули свідомість (із подібними філософськими проблемами «бавився» свого часу Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера, зокрема в розділі про коней-гуїнгнгмів)? Простір у романі нагадує орвеллівський: це псевдогуманістичнадистопійна постцивілізація, а по суті, новий різновид паноптикуму. Заяви Партії консервативних гуманістів оприявнюють справжню сутність нового світу: ідеологічно марковану, іманентно тоталітарну, жорстоку до проявів інакшості.
 
«Маша, або Постфашизм» — роман про межі людської свободи. Ярослав Мельник — один із найцікавіших сучасних письменників, який в українській культурі у вельми незручний спосіб озвучує глибинно-неприємні «людські питання»: що виокремлює людину з-поміж решти світу; як стається так, що людина поводить себе немовби тварина; чому гуманізм перетворюється на сатанізм (фашизм/нацизм); де обмежується людська свобода і починається справжній постцивілізаційний жах... «Маша, або Постфашизм» — чергова постніцшеанська історія про те, як людина убила Бога і зробилася Богом.
 
Коротко зауважу ще один важливий мотив — «поклик тваринного» в людині. Цей мотив, як і решта у творах Я. Мельника, не має однозначного трактування. Несподіване почуття людини до сторів — результат вродженого гуманізму, співчуття, страждання чи прояв тваринної сутності людини, грубо кажучи, прагнення до скотолозтва? І головний персонаж Дмитро, і решта героїв у романі «Маша, або Постфашизм» не мають однозначної відповіді. Журналіст газети «Голос Райха» боїться публічно висловити те, що відчуває і що не дає йому спокою. Він звинувачує сина Альберта у скотолозтві, коли бачить, хто насправді ґвалтує його Машу (вона — стора). Проте у світі немає однозначних відповідей на ці запитання. Стори — продукт людського експерименту, а отже, людина для них — господар, суб’єкт влади, «Бог».
 
Цікаво, що в романі в доповідях Райха Бог не заперечується, хоча події розгортаються у вкрай сцієнтистському світі. Людина створила собі подібну істоту, яка тепер має можливість обслуговувати людей, виконуючи примітивну працю. Стори — особливий науковий винахід, який нарешті позбавив людство рабів: хіба можна вважати рабом тварину?
 
«Маша, або Постфашизм» — це роман про відкриття істини. Ця істина постає на перехресті людського (гуманного, емоційного, чуттєвого) і трансгуманного/постгуманістичного, по суті, постфашистського. «Якщо ми хочемо «викорінити гріх», тобто скасувати саме життя, яке немислиме без гріха, — ми йдемо проти Бога. Христос зійшов не заради святих, а заради грішних».
 
Гаразд, якщо  нацистський експеримент ми засуджуємо, бо до концтаборів потрапляли люди, які могли писати вірші, малювати, які знали наукові теорії, то чи не може цей експеримент колись знову повторитися? Людина, здатна убити собі подібного (стори в момент, коли їх ріжуть, видають звуки, які нічим не відрізняються від людських), можливо, одного дня знову захоче убивати людей? Людина — химерна система, яка має особливий маятник, що весь час хитається між полюсами тваринної агресії, жорстокості, підступу — і гуманізму, толерантності, любові. Але чи можна непохибно довіряти людині, яка іманентно не є цілісною? Здатність любити у людини існує поряд зі здатністю до тваринного сексу, бажання життя інспірує думки про смерть, потреба любові з часом стає нестерпним пеклом: ще вчора ніжні родинні стосунки завершуються відчуженням (як у випадку з Дмитром та Ельзою, а також їхнім сином).
 
Роман «Маша, або Постфашизм» порушує перед читачем дуже багато складних запитань, відповідь на які, можливо, вдасться знайти у майбутньому — сподіваюся, раніше, ніж у четвертому тисячолітті. Проте письменник має випереджати час, і новий роман Ярослава Мельника це чудово підтверджує.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage