«Вдих-видих», або Феномен українського поляка
08.12.2016
Олександр Грищенко, Буквоїд
Таня Малярчук . Забуття. – Л.: Видавництво Старого Лева , 2016. – 256 с.
Липинський помер. Яка втрата. Нарешті. Всі знали Липинського. Без нього стане тяжче. Чи легше? У будь-якому разі самотніше, бо він нікому не давав нудьгувати. З Липинським умерла українська шляхетність. Таня Малярчук «Забуття».
Коли в сучасній українській літературі з’являються тексти на історичну тематику, то очікуєш на бездоганну авторську вигадку, або, скажімо, на переконливу інтерпретацію доби, з якою пов´язаний сюжет твору. Таня Малярчук у романі «Забуття» розповідає власну версію життя В’ячеслава Липинського, знаного на перетині ХІХ – ХХ століть українського історика польського походження.
Авторка із захопленням розповідає про походження свого героя, його студентські роки, перше кохання, політичні погляди та переконання, еміграційне життя. Проте, поза текстом відчутно недописаними залишаються деталі. Складається враження, що письменницею вихоплено окремі моменти з життя Липинського. Звичайно, роман не претендує на всебічне висвітлення історичної постаті, а лише хаотично розповідає про головного героя та його добу. Можливо, читач має сам усвідомити або домислити деякі аспекти написаного. Поза тим, книжку Таня Малярчук написала добре.
Від читання такого тексту отримуєш насолоду. Перш за все, авторка привідкриває завісу літературної кухні. У сюжеті роману згадано Івана Франка (чи обуряться тут франкознавці щодо його портрету?), Богдана Лепкого, Олександра Олеся, Євгена Чикаленка, Осипа Назарука, Василя Доманицького, Дмитра Донцова. Кожен із них доповнює портрет самого Липинського, адже мали на нього якщо не політично-суспільно-письменницький вплив, то хоча б життєвий. Липинському відверто симпатизують українські інтелектуали, часом навіть переймається їхніми долями. Та й сам герой, будучи поляком від народження, завжди був прихильником українців як нації, про що і говорив публічно. Відтак роман Тані Малярчук почасти актуалізує романізовану біографію не лише Липинського, а й українських інтелектуалів початку ХХ століття.
До теми. Купити книгу «Забуття»
Часом розповідь авторки про життя і суспільно-політичну діяльність В’ячеслава Липинського видається трагічною. У романі багато відведено місця його легеневій хворобі – туберкульозу. Проте Липинський тримається героїчно та оптимістично, воліє думати про кращі часи. Згодом оптимізм переросте у зневіреність не себе, а України як незалежної держави та українців як нації. Його політичні налаштування на гетьманат були своєрідним маркером національного відродження, а сам гетьман (за текстом це Павло Скоропадський) – символ, навколо якого можна об’єднати населення. Над усе Липинському бажалося згуртувати українську державність, перетворивши народ у політично активну силу. Через власні політичні переконання Липинському (і не лише йому) довелося відплатити найдорожчим – родиною, а також вигнанням.
Родинне щастя Липинського так і не реалізувалося в повній мірі. Його дружина полька Казимира, дотримуючись своїх національних поглядів, ексцентрично уникала чоловікових пропозицій задля кращого майбутнього. Подружжя не було ідеальним, а тому не пророкувало сімейної ідилії, затишку, тепла. Доживати свої роки Липинському судилося із особистим секретарем Ципріяновичем та домогосподаркою Фін Юлі.
До теми. Сто років втраченої пам’яті. Уривок з нового роману Тані Малярчук “Забуття”
Роман Тані Малярчук – це роман-історія, белетризована (романізована) біографія, роман мандрів, соціально-політичний роман. Це книжка про спробу заглянути в історію та осягнути її в новому контексті, довідатися про нові шляхи вдосконалення української державності, націєтворення. Це роман про Час, який неможливо утримати, проте можливо осягнути та зрозуміти, зафіксувати в пам’яті.
Роман «Забуття» – це вистраждане життя інтелектуала, який почувався українцем, та робив усе можливе задля вивершення української ідеї. Це роман про пам´ять та історію, родину та стосунки, внутрішні відчуття та світогляд, хворобу внутрішню та національну. Таня Малярчук створила особистий всесвіт одного із представників польського шляхетного роду – В’ячеслава Липинського, дотримуючись гасла свого героя: «Не називай мене Вацлавом […] Я вважаю себе українцем».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно