«Таємний агент Микола Гоголь...»
05.07.2016
Олексій Костюченко
У «Видавництві Старого Лева» побачила світ науково-популярна книга професора Острозької академії Петра Кралюка.
Нова праця письменника та публіциста, автора «Дня» Петра Кралюка «Таємний агент Микола Гоголь, або Про що розповідає «Тарас Бульба» — спроба авторського дослідження контроверсійної гоголівської повісті «Тарас Бульба» з погляду ролі цього тексту в культурно-політичному дискурсі як у ХІХ столітті, у добу романтизму, так і в нинішні часи. У книжці дослідник розглядає місце «Тараса Бульби» в різних системах координат: імперській російській, провінційній малоросійській, польській, єврейській тощо. Висловлено сміливі припущення щодо біографії самого Гоголя. Ставиться ціла низка питань про внутрішні інтенції автора повісті; прискіпливий текстуальний аналіз подекуди наштовхує на суперечливі висновки — втім, саме в цій непрямолінійності можна добачати глибину і життєздатність гоголівського твору.
За словами автора, повість «Тарас Бульба» одразу стала культовим твором російської літератури. Такою лишається й до сьогодні. Не менше значення вона мала і має для української культури. Можна навіть говорити й про те, що «Тарас Бульба» став важливим «ферментом» формування модерного українського націоналізму. Повість перекладено майже всіма європейськими мовами, навіть албанською та фламандською.
«У сучасному російському пропагандистсько-виховному дискурсі «Тарас Бульба» посідає далеко не останнє місце. Яскравий приклад цього — фільм Володимира Бортка, профінансований Міністерством культури Російської Федерації. Екранізуючи «Бульбу», режисер ніби дотримується сюжету, не дозволяє собі суттєво відходити від нього. Щоправда, передає не стільки дух твору, скільки його «видимі» ідеологеми. Додаючи деякі епізоди та сюжетні лінії, яких у творі немає, Бортко хотів змінити ідейне звучання «Бульби». У своїй праці я намагався прочитати «Тараса Бульбу», звертаючи на езотеричний рівень повісті. Перед нами постає інший «Бульба», який не вписується ні в російський, ні в український патріотичний дискурси і який не є ні антипольським, ні антиєврейським текстом. Радше це справді глибокий твір, який розкриває як ментальність українців, так і їхні взаємини з сусідами — поляками та євреями. Також цей твір є тонкою насмішкою над російськими ідеологічними стереотипами», — розповідає Петро Кралюк.
До речі, знаменита повість Гоголя за його життя була надрукована двічі: спершу — у збірнику «Миргород» 1835 року, а потім, 1842 року, у 2-му томі «Сочинений Николая Гоголя», де твір було подано вже переробленим і розширеним більш ніж удвічі. В останні роки Гоголь готував повість до третього перевидання, але не дочекався. Пізніше твір неодноразово перевидавався в Росії. Саме другий варіант повісті став «канонічним», попри те, що в нього були внесені правки, не узгоджені з Гоголем. У ній розлого описувалася романтична історія любові Андрія та польської панночки — історія, яка в першій редакції була позначена лише пунктирно. Набагато більше уваги приділялося і батальним сценам, що трактувалося в дусі російського патріотизму. Перевидання та переклади «Тараса Бульби» здебільшого базувалися саме на цьому, другому варіанті.
«В основі дослідницької методи — авторська теза про те, що «твори — це зашифрована біографія автора. Просто їх треба розшифрувати». Під цим кутом зору Петро Кралюк і розглядає гоголівські «Страшну помсту» і фрагменти другого тому «Мертвих душ», але найдетальніше досліджує «Тараса Бульбу». Художні твори ніколи не виникають із порожнечі. Важливо знати життєві умови автора на момент написання твору і традицію, на якій він виріс. Тому вельми доречні в тексті дослідження паралелі між «Тарасом Бульбою» та «Історією Русів», вказівки на збіги, часом дослівні, між «Тарасом Бульбою» і думою про Хмельницького, яку почав писати ватажок декабристів Кондратій Релєєв. Блискуче автор реконструював і світогляд «малоросійського» дворянства першої чверті XIX століття, показуючи через нього підвалини і світогляд малоросійства як явища. Книга Петра Кралюка далека від пафосно-патетичних гасел типу «Гогольнаш!», вельми поширених у новітньому українському літературознавстві. Але вона промовисто доводить, що навіть на «ненаших» письменників, так чи інакше пов’язаних з українською землею, культурою, історією, ми мусимо мати власний погляд», — ділиться враженнями від прочитання письменник Сергій Синюк.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно