0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Таємниці Пітера Пена, або Як Джеймс Баррі випередив нейропсихологію
Random
Британська нейропсихолог Розалінда Рідлі  провела низку досліджень казки про Пітера Пена, написаної шотландським письменником Джеймсом Баррі у 1902 році. Як виявилось, автор випередив вчених у розумінні особливостей людських спогадів, сну і сновидінь, а також свідомості ледь не на сторіччя.
 
 
Баррі, як і багато авторів до нього, черпав натхнення у реальному житті. Так, на стику мистецтва і науки, з’явилися казка «Діти води» Шарля Кінґслі – як відповідь на теорію еволюції Дарвіна, «Аліса в країні див» Льюїса Керролла – як грайливе сприйняття математики і логіки. Також, вважає Рідлі, і творець Пітера Пена вклав у свій твір власний науковий досвід. Хоча деякі речі, про які писав Баррі, були науково обґрунтованими лише через десятиліття. «Я думаю, що багато чого з цього походить від досвіду спостереження за людьми, тваринами і самим собою», – пише нейропсихолог. 
 
«Пані Дарлінг вперше дізналася про Пітера, коли наводила лад у думках своїх дітлахів. Це гарна традиція кожної доброї матері – уночі, коли діти поснуть, порядкувати у їхніх голівках і складати там усе як слід аж до наступного ранку, розкладати по поличках стоси вражень, що назбируються за цілий день. Якби ви, діти, могли у той час не спати (хоча це, звичайно, неможливо), то застали би свою маму за цим заняттям, і вам було б надзвичайно цікаво поспостерігати за нею. Ви помітили б, що ця робота дуже схожа на прибирання у шафі з шухлядками. Ви, певно, побачили б свою маму на колінах: як вона потішно милується якоюсь новою знахідкою і дивується, де це в світі можна було таке відшукати, відкриває для себе щось приємне і не дуже, притуляє кожну дрібничку до щоки, так, ніби це пухнасте кошенятко, а потім поспішно прибирає її з очей. І ось, коли ви прокидаєтеся вранці, весь ваш непослух, усі примхи і образи, з якими ви засинали, уже лежать у вашій голівці, охайно поскладані на самому дні, а зверху, напохваті, відсвіжені й провітрені, красуються найкращі ваші думки і наміри, готові зараз же стати вам у пригоді», – йдеться на початку історії «Пітер Пен і Венді».
Рідлі говорить, що цей фрагмент досить точно описує роль сну у формуванні спогадів. Дослідження головного мозку показали, як у фазі повільного сну відбувається обмін сигналами між гіпоталамусом і відділом кори головного мозку, що відповідає за довгострокову пам'ять. Тобто найважливіші спогади, отримані за день, під час сну закріплюються в пам'яті. Мозок з'єднує наші нові спогади зі спогадами минулих подій, утворюючи послідовну історію життя. Так само у творі Баррі місіс Дарлінг складає «непослух, примхи і образи» своїх дітей на дно їхньої свідомості, мозок притупляє неприємні відчуття і поганий досвід. Це дозволяє нам забути неприємні спогади і рухатися далі.
 
 
Перед читачами письменник відкриває Небувалію – неймовірний світ, куди діти можуть потрапити лише в уяві, і найкраще це робити крізь межу між сном і реальністю. «Коли у нього цілий день бавитися зі стільцями і скатертиною, то в цьому немає нічого захопливого – ви його навіть не помічаєте, – але за дві хвилини до сну цей острів стає реальністю. Ось для чого існують нічні світильники». Стан, коли людина бачить яскраві зображення і сюжети за кілька хвилин до занурення в сон, називають гіпногагічними галюцинаціями, що спричинені імпульсами у тих у відділах мозку, які відповідають за візуальні процеси. 
 
Іншим питанням, що піднімає Рідлі у дослідженні зв`язку казки з нейропсихологію, є відмінність тварин і людей. Часто гнучкість, винахідливість та здатність адаптуватися вважають виключно людськими рисами. Баррі ж у своєму творі знайомить читачів з Соломоном – вороном із гострим розумом. Коли Пітер просить птахів допомогти з будівництвом корабля, Соломон одразу пропонує зробити гніздо водонепроникним, обробивши стіни його брудом. Для інших птахів таке рішення є дикістю. В одному з недавніх досліджень Оксфордського університету, наприклад, виявили, що новокаледонський ворон може зігнути шматок дроту в гак, щоб добути їжу з важкодоступних місць. Баррі знову випередив свій час, уявляючи подібність здібностей людей та тварин.
 
 
Ще один момент, про який згадує Баррі, – сонний параліч, – коли людина прокинулась, свідомість активна, а тіло ще спить. Сам Баррі страждав від сонного паралічу і скаржився на тяжкість у грудях в такі моменти. «Нічого страшного не вчувалося в повітрі, тільки просування вперед сповільнилося і ускладнилося – так, ніби їм чинила опір якась невидима ворожа сила. Інколи доводилось навіть зависати в повітрі, аж поки Пітер не накинувся на цю силу з кулаками».
 
Нагадаємо, що Пітер Пен – хлопчик, який не дорослішає. Його свідомість теж не дорослішає, а сприйняття світу та емоції є дитячими. Тому відчуття страху у нього майже не проявляється, його життя – лише пригода. «Щоби боятися, потрібно розуміти альтернативи того, що відбувається. Пітер міг бути щасливим – це проста емоція, – але страх майбутнього вимагає більш складного усвідомлення», – пояснює Рідлі.