Рецепт зцілення від Мар’яни Савки
27.03.2014
Пам’ятаю той блаженний час, коли я ще школяркою ксерила вірші Мар’яни Савки з «Гіркої мандрагори», і саме в цей час для мене відкривався новий світ української літератури, не подібний до класичної, а такий близький і всеперевертаючий. Першою книгою Мар’яни, яку я сама змогла придбати і на презентацію якої поїхала у Львів за автографом, була «Квіти цмину». І вже так багато років Мар’яна Савка залишається однією з моїх найулюбленіших поеток. Особливо радісно було побачити, що вийшла Мар’янина книга «Пора плодів і квітів», бо там є тексти і з «Оголених русел», і з «Малюнків на камені», які можна перечитувати вже не на затертих листках А4.
Познайомившись з «Порою плодів та квітів», я згадала нашого великого письменника Василя Кожелянка, який завжди казав мені про те, що поетична книга повинна бути настільки цілісною, щоб один вірш дихав іншим. Мар’янина збірка вміщує поезію з 1995 року і до 2013, але вона настільки єдина, що одні тексти просто продовжують інші. Це така ніжна і сильна література, що спершу хочеться читати тексти таким чином, щоб занурюватись в них, як у море, а потім ніжитися у римуванні, яке є розкішним, але друге, певно, для літературознавців. Можливо саме тому тексти Мар’яни є такими сильними для мене, бо вони не лише торкають внутрішньо, вони є тим новим (!) в сучасній українській літературі. Звісно, відчутні й зміни в поезії Мар’яни: це і нові варіації силабо-тоніки і вічні верлібри. Наприклад, «Бостон джаз» дуже відрізняється формою від попередніх збірок, але не душею тексту.
Найчастішими образами поезії Мар’яни Савки є Бог, безкінечність, віра, любов, спасіння, квіти, дорога, листя, янголи, молитва… Здавалося б, що образи є звичними для поезії, але у Мар’яниному відсвіті воно все набуває сакрального, божественного характеру і навіть наймеланхолійніші тексти мають присмак добра та щастя. Неможливо не зауважити якого затишку приносять ілюстрації Даші Ракової, які є в збірці, вони відображають всі відчуття та післясмак від поезії Мар’яни Савки. І саме перший вірш у книзі наче віддзеркалює все, про що йтиметься аж до останньої сторінки:
***
плоди і квіти. вірші і вино.
усе забуто. все не є виною.
і двоє не поділено надвоє –
то просто тінь розгорнутим сувоєм
по через сад лягла як полотно.
Символічно, книгу Мар’яна присвячує тим, кого любить, і велика частина текстів написана особисто для рідних, близьких людей, найбільше присвят – письменникам. Одна з поезій написана і для мене, а це ж найбільша радість, коли улюблений письменник присвячує тобі вірш. Мар’яна переконує і мене, і себе, і читача, що насправді жодного страху в житті не існує, що за кожним смутком завжди приходить радість: «Тебе, малу дитину, / таку біляву, сонячну, лляну, / найкращий сон на груди загортає / а де страхи? Страхів давно немає – / вони також зібралися до сну».
І ще дуже хочеться згадати один з віршів Мар’яни Савки, що завжди в найскладніші моменти вдиху / видиху просто проломлюється в мене і з’являється на вустах:
Багдадська ніч
4.
тебе
мені доводиться прощати
і просити прощення
у себе
за те що тебе прощаю
бо не можу інакше
ніж тебе розлюбити
вороже мій
та коли я помру
хто ж за тебе
молитися буде
І я чекаю-чекаю нових віршів від Мар’яни Савки, бо вони такі ж цілющі, як плоди і квіти, що радують око художника, метелика, дитини…
Христя Венгринюк
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно