Невизначений час невизначеного місця
12.05.2014
«Кав’ярня на розі» – друга книжка львів’янки Оксани Сайко, яка дебютувала збіркою оповідань для підлітків «Новенька та інші історії». Заінтригована анотацією про колекціонера забутих книжок, я сподівалася прочитати сучасну молодіжну інтелектуальну повість зі «скелетами в шафі», однак, попри легке й цікаве читання, була дещо розчарована.
Описаний у книжці час – не сьогодення, а, ймовірно, початок дев’яностих, у кожному разі, це ера без «мобільників» і соцмереж, завдяки яким головна героїня Лідка могла би заввиграшки знайти свого нового знайомого «тюхтія», з яким відвідує репетиторку з математики. Саме тоді була повальна «мода» вступати на економічний, куди за наполяганням батьків і готується дівчина. Також не мав би проблем у наш час дуже яскравий персонаж повісті – поет-невдаха, бо, замість мережити рядками потріпані аркуші, міг би «постити» нові вірші відразу у Фейсбук, де знайшов би собі і критиків, і шанувальників.
Звісно, в тому, що в повісті йдеться не про сьогодення, жодної крамоли немає, однак пасувало б тоді чіткіше окреслити цей час. Також хотілось би, аби місто, чиї настрій і дух так добре передає авторка, з його дощами, бруківкою, туманами і вранішнім серпанком, таки «матеріалізувалося» у щось конкретне – наприклад, Львів, як він мені тут «прочитався», чи будь-яке інше місто, якщо авторка мала на думці не його.
Упізнаваність місць і місцевостей завжди уреальнює читачеві вигаданий сюжет і спонукає до пошуку, дослідження, якихось суб’єктивних відкриттів, а це в літературі для «майже дорослих», як на мене, важливо. Скажімо, дуже проникливо відчула місто, дарма що не сучасне, а середньовічне, російська письменниця Юлія Мельникова у книжці «Львів самотніх сердець». Іще один добрий приклад – «Королівство» Галини Пагутяк, де події, хоч і містичні у своїй суті, прив’язано до дуже конкретних львівських топонімів – Погулянки, Медової печери, підземної Полтви.
Також мою читацьку цікавість не задовольнила історія дивака-колекціонера забутих книжок. Власне, сама ідея створити такого персонажа – добра в сучасних реаліях, коли щораз менше людей можна назвати активними читачами, але знов-таки бракує конкретики. Справжні книгомани можуть говорити про книжки, вичерпно розповідаючи історію кожної з них, і цитувати з пам’яті улюблені фрагменти. Наприклад, так, як Умберто Еко розповідає про свою унікальну колекцію у спільній із Жан-Клодом Кар’єром книжці «Не сподівайтеся позбутися книг» або як його герой із «Таємничого полум’я цариці Лоани» сипле цитатами.
Натомість про жодного автора, окрім усесвітньо відомого Шекспіра, «перебуваючи» в бібліотеці дивакуватого колекціонера, уважний читач, на жаль, так і не дізнається. Герой розповідає Лідці про свою врятовану від забуття книгозбірню дуже загальними фразами. І навіть про автора книжки, яку колекціонер-відвідувач кав’ярні на розі поцупив у Лідки, ми теж нічого не знатимемо. Утім, якби описана історія мала чіткіший хронотоп, до забутих порятованих книжок можна було б запросто долучити творчість міжвоєнної львівської «Дванадцятки» чи, скажімо, польські видання і переклади, що їх продавали у книгарнях Львова ХІХ століття, або ж навіть неокласиків, які, несправедливо замордовані й замовчувані радянською владою, повернулися до українських читачів саме на початку 90-х.
Тож сюжет книжки зводиться до життєвої історії, у якій в дивний спосіб переплітаються долі декількох людей, котрі раніше не зналися. Лідка з характерним для юності максималізмом прагне допомогти колекціонерові знайти втрачений сенс життя, розшукавши його давно загублену кохану. Однак у житті не все так просто, як у казці, і хоча минулого не повернеш, дівчина в чужому житті знаходить відповідь на те, як діяти у власному.
Насправді авторці добре вдалося створити більшість персонажів: і «отця»-богохульника, і вчителя музики, і саму Лідку та її подругу-кухарку в кав’ярні, – їхні портрети емоційно насичені, справді реалістичні. Видно, що авторка вміє уважно спостерігати за людьми і створювати на основі цих спостережень живих, яскравих персонажів. Імовірно, для читачів, які не шукатимуть у «Кав’ярні на розі» інтелектуальної пригоди, буде досить цікавої фабули та персонажів, які запам’ятаються.
Наталка Малетич
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно