Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Бєглов Володимир
«Напівлихий» – це ти
Random
Лишень кілька днів тому в усіх українських книгарнях на найпомітніших полицях з’явилася новинка – «Напівлихий» Саллі Ґрін. Ця книга одночасно вийшла 45 мовами. В Україні її видало «Видавництво Старого Лева».
 
Почитав її, звітую.
 
Перш за все, якість відчувається одразу – «Напівлихого» перекладав Віктор Морозов. Це той випадок, коли українська мова «переможно крокує планетою», незважаючи на сотні разів оспівану відсутність державної підтримки, страх видавців і інші «зручні» міфи. Читати легко і приємно.
 
Текст дуже кінематографічний. Це практично готовий сценарій для успішної саги. Відтак уява малює вигаданий Саллі Ґрін світ до найменших подробиць: ми чуємо м’які кроки бабусі на другому поверсі, бачимо пагорб з піщаника по дорозі зі школи, відчуваємо удар в спину від учорашнього друга. Це дуже чіткий текст, у якому немає зайвого, тут все по-справжньому.
 
Якщо сказати про «Напівлихого» кількома словами, то вийде так: казка, якої нам не вистачало. Говорячи про «нас», я, звісно ж, в першу чергу маю на увазі себе – молоду людину, чиє дитинство і юність припали на 90-ті роки, коли чорне ставало білим, а біле еміґрувало, потрапляло в погані компанії чи спивалося.
 
У ті «буремні часи» людство загалом й українці зокрема багато лицемірили. Ми ходили до церкви і вітали одне одного з Різдвом, а водночас крали на заводі гайки з транзисторами і везли це продавати до Польщі. Ми читали молодшим братикам-сестричкам народні казки, пояснювали різницю між добром і злом, а водночас насміхалися над немічним сусідом-пенсіонером і гуртувалися навколо сусідів-рекетирів. Ми співали у школі державний гімн, а водночас мріяли чкурнути до родини в Канаду.
 
Ну хіба неправда? Правда це, правда. Більшість з нас читали Шевченкового «Кобзаря» задля годиться так само, як і Александра Мілна. Ми відчували оцю прірву – між літературою і реальним життям, між мораллю казки і мораллю вулиці. Надто далекими видавалися сюжети закордонних письменників і сюжети наших буднів. Там, у тій літературі, Добро було добрим і справедливим, а Зло – волохатим і передбачуваним. Тут все було навпаки. І ким бути, залежало від нас самих. Аби не собою.
 
Тому я стверджую, що «Напівлихий» Саллі Ґрін – це казка, якої нам не вистачало. Навіть, якщо хочете, казка для дорослих. Привідкрию завісу – це про білих і чорних магів, відьмаків, чарівників, ловців, чаклунок, відьом та інших, хто маскується під звичайних громадян. Вони, білі і чорні, ведуть невтомну боротьбу одне проти одного. От тільки, і це найважливіше, читаючи ловиш себе на відразі до Білого і на прихильності до Чорного. До останньої сторінки відчуваєш цей дискомфорт: привітне світле і сріблясте тебе уже не приваблює.
 
У світі, в якому живе головний герой Натан усе змішалося так само, як і в наших нелітературних життях: найбіліше часто виявляється підлим, а чорне і темне може стати найсправедливішим, найправдивішим, справжнім. Хто серед усього цього Натан? Він – напівлихий. Дитина «білої» матері і «чорного» батька. Точка, у якій перетнулися дві прямі, які не мали зустрітися. Він – нестандартний, він – загроза для суспільства, він не відповідає правилам, він – і з тих, і з сих. Натан – це ти.
 
Ця книга, безумовно, приречена на успіх – видавці світового рівня не помиляються при підборі авторів. Але не тільки через потужний PR, якісний папір, тверду палітурку і кіно, яке вже зараз знімають у Голівуді, «Напівлихий» читатимуть в Україні. Ще й через те, що ця книжка – про нас. Про тих, хто опинився на перетині ідеологій, цінностей, вір. Про тих, хто має свою правду і свої правила, і з тим одного дня стає проти усього світу.
 
Приємного читання! Рекомендую!
 
Джерело: Друг читача
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage