0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Ляльковий будиночок «Фелікс Австрія»
Random
Весь перший тираж – три тисячі примірників – вже продано. До кінця року продасться, думаю, більше десяти. Українські бестселери тільки вчаться бути бестселерами, і такі цифри для нашої прози – дуже добрий (а у цьому випадку – і цілком заслужений) показник.
 
Про «Фелікс Австрію» Софії Андрухович ще до фактичної появи книги на полицях говорилося дуже багато – у інтерв’ю, навколо публікованих уривків, у соцмережах. Книга здобула лише спеціальну відзнаку Форуму видавців, але і без нагород була б у топ-продажів найбільшого книжкового ярмарку. І буде, швидше за все, одним з основних претендентів на Книгу року ВВС 2014. Фейсбук повниться захопленими зойками, а авторка на своїй сторінці намагається хоч трохи понизити високу риторику обговорень: «Ееей, я просто написала книжку про хавчик в історичних декораціях…».
 
Коли ми скрушно хитаємо головами, що українці мало читають, нам варто йти у своїх розмислах далі, і питати себе: а що можна запропонувати до читання вибагливішому українському читачеві? Хороший сучасний український роман став останнім часом рідкісним птахом на наших теренах. І тому «Фелікс Австрія» для багатьох є і буде справді знахідкою і насолодою: з лоскітливим очікуванням сюжетних поворотів, з симпатіями та антипатіями серед персонажів, і з непередбачуваним фіналом.
 
Чомусь книгу зараховують до історичної прози – попри всі, цілком вмотивовані, заперечення самої авторки. «Фелікс Австрія» може сприйматися радше як психологічний роман у історичних декораціях. Минуле і історія присутні у ньому на рівні фактажу, лексикону, але не на рівні сюжету. Не дарма сама Софія говорить, що могла (і спочатку планувала) виписати той же сюжет у іншій епосі. І тут ховається ще один спосіб прочитання цього тексту як цікавого формалістичного експерименту. Письменниця цілком свідомо встановила для себе хронологічні рамки та стилістичні «рейки», по яких котиться оповідь. Навмисне детально вивчені рецепти, газети, побутові дрібниці початку століття у Івано-Франківську зумовлюють плин подій роману не менше, аніж стосунки персонажів між собою.
 
Гештальт «ностальгії за бабцею-Австрією» в сучасній українській літературі тепер, здається, можна нарешті вважати закритим. На відміну від більшості попередніх текстів, присвячених цій темі, Софія Андрухович тут не іронізує. Вона дає ностальгії повну свободу – проживає, проговорює, візуалізує. На довершення можна було би екранізувати «Фелікс Австрію»: роман надається до цього і на сюжетному, і на естетичному рівні. Можна навіть зробити невеличкий якісний український серіал: з високими пристрастями, красивими інтер’єрами, і легким детективним фльором.
 
Текст смачний і пахучий, його мова – як «мармуляда»; окремі уривки можна їсти ложкою (усі читачі стрімко відчувають голод у процесі читання), відчувати на пальцях, і вдихати як добрі парфуми. Щоправда, дехто вже зауважував, у сфері мови авторці було на що опертися: більшість цих слів досі існують у активному арсеналі франківських бабусь. Але важливо, що «Фелікс Австрія» розширяє функціонал цього лексикону до повноцінного світотворення, а не лише вибіркового вживання галицизмів задля колориту. (Хоча, може бути, що саме через вибагливу західноукраїнську мову книга не стане настільки ж популярною серед центрально- та східноукраїнських читачів).
 
Майстерна витинанка цього роману захоплює так, як захоплюють мініатюрні лялькові будиночки у вітринах. Ти розглядаєш усі ці дрібні детальки, порцелянові личка, міліметрові столові начиння… Відчуваєш захоплення роботою автора і водночас – абсолютну крихкість і неужитковість цього світу. Химерна та вигадлива вілла, у якій розгортаються основні події – як мікромакет штучної і клаптикової Австро-Угорської імперії – тільки посилює це відчуття. Прекрасна скляна стеля-небозвід поступово руйнується і протікає, не витримуючи вогонь людських пристрастей.
 
Традиційна жіноча історія любові-заздрості-дружби-ревнощів, передана через щоденник служниці 1900 року, має у собі (попри позірну відстороненість) дещо від «Сьомги» – попередньої книги Софії Андрухович. А саме втаємниченість у жіночий внутрішній світ. Це сильно додає плюсів «Феліксу…», робить його справді цікавим для невідривного читання. Але цього могло би бути і більше: «Сьомга», хоч і була нецілісним твором, препарувала абсолютно потаємне та інтимне. «Фелікс Австрія» натомість лишається на рівні натяку, поверхні відчуттів та емоцій.
 
Подекуди надмірна описовість цього тексту також видається частиною авторської стратегії. Неможливо було уникнути її, якщо заповідалося виписати Станіславів початку століття. Але якщо ви не знайомі близько з Івано-Франківськом, то навряд чи зможете достатньо заглибитися у шестисторінкову подорож міськими вулицями – трохи нагадує опис Парижа у «Notre-Dame de Paris» Віктора Гюго.
 
Хвороблива любов, «вічна і непорушна як Австро-Угорська імперія», гутаперчевий хлопчик-злодюжка, загадковий та привабливий єврейський юнак Велвеле, мила священникова дружина, що мріє про прикраси та панчохи… У цьому романі, як у старовинній книжковій гравюрі, сховано безліч потенційних згорнутих сюжетів, які читач може подумки розгортати сам. А може і не розгортати – бо ж реалізація ідеї ніколи не буде такою ж досконалою, як сама ідея.
 
«Фелікс Австрія» – це саме той випадок, коли краще одного разу скуштувати, аніж сто разів почути, як це смакує. Адже якщо би розповісти, що у романі на вас чекають ілюзіоністи, крадені церковні коштовності і майже любовний трикутник, то це ніби і буде правдою, але і не дасть вам жодного правдивого уявлення про цей роман.
 
Євгенія Нестерович