Інакше про Інакших у «Середині світу»
23.08.2016
Тетяна Петренко, Читомо
Андреас Штайнгьофель. Середина світу: роман / переклад з німецької Ірини Загладько. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 432 с.
У німецькому провінційному містечку середини ХХ століття проживає нетипова для цього часу й місця родина: молода незаміжня мати двох близнюків, один з яких – гомосексуал Філ. Юнак-гей переживає перше кохання та інші підліткові почуття. Через сексуальну орієнтацію героя роман починають розцінювати як урок толерантності для дорослих і підлітків. Проте гомосексуальна проблематика – не єдиний цікавий аспект «Середини світу».
Роман «Середина світу» починається відразу з неабиякої події: одного дня до провінційного німецького містечка невідь звідки приїжджає молода вагітна американка і буквально на порозі свого нового дому народжує двійню. Відтак Ґлясс, мати близнюків Філа й Діани, порушує уклад міста. Вона перетворює свій новий дім, який досить символічно називається Візібл, на осередок життя за власними правилами.
Із цього будинку протягом сімнадцяти років гомосексуал Філ і його таємнича, замкнута сестра Діана дивляться на місто як на потойбіччя. А містяни ставляться до родини Ґлясс як до аморальних фриків. Це не заважає дітям закохуватись і заводити друзів, хоча неприємні стереотипи про них ширяться і в родини з’являються вороги.
Життя Філа та його сім’ї оповите готичним флером. Готика, часто експлуатована в західній дитячій і підлітковій літературі, проникає до «Середини світу» разом із незвичним, загадковим будинком, моторошними краєвидами, дитячими байками про привидів, бібліотекою зі старими гербаріями та надзвичайними речами зі своїми історіями.
Візібл лякав містян ще до того, як там оселилася Ґлясс, ніби він був одним із тих проклятих будинків, у якому живуть відьми або зачаровані істоти. За казковою логікою, такий будинок не можуть заселяти звичайні «маленькі люди». І, як не крути, Філа, Діану та Ґлясс ніяк не назвеш звичайними. І річ не тільки в їхній нетиповій поведінці. У цієї родини є здатність притягувати і виявляти Інакших — різних міських диваків і божевільних.
«Поспілкуйся з цією Анні, darling. Навідай її. Від божевільних можна багато чого навчитися», — каже Ґлясс маленькому Філу. Здається, що Візібл та його мешканці роблять видимим те прекрасне й незвичне, що залишалося непомітним і малоприємним для звичного плину містечкового життя. Зрештою, Візібл, тобто видимий, не випадково має таку назву.
Герої «Середини світу» живуть у досить «нетерпимі» часи, тож інакшість для них є суттєвою проблемою. Роман вийшов друком 1998 року, але дія його розгортається в середині ХХ століття, на що читачеві вказують різні деталі. У цьому світі, де лунає радіо, але ще немає телебачення, релігія є значно серйознішим фактором соціального життя, ніж тепер (одного із вчителів ледве не виганяють з роботи за атеїстичні висловлювання). Бути підкреслено незалежною, а головне, незаміжньою матір’ю чи відчувати любов до представників своєї статі у цей час важко й навіть небезпечно.
Утім саме те, що дія роману про любов і брак любові відбувається в повоєнний час, дає змогу прочитати роман Штайнгьофеля і як заклик припинити ворожнечу в цьому й без того спустошеному катастрофами світі. Make love, not war, так би мовити.
Читач відразу помічає, що світ у романі поділено на своїх і чужих. Штайнгьофель вміло використовує потужності міфологічного часопростору, досить типового для дитячої і підліткової літератури загалом. При цьому він виявляється достатньо іронічним та глибоким для того, аби «чужість» у романі не була безапеляційно заданою наперед (як це досить часто буває в дитячій і підлітковій літературі з лихими персонажами), а залежала від точки зору.
Для мешканців Візібла «чужими» є містяни. Філ говорить про них як про «потойбічних» і «маленьких людей», ніби вони є істотами іншого ґатунку, ніж він сам. Натомість для містян цілком «чужою», «потойбічною» є саме родина Ґлясс. Цю жінку вони називають відьмою й повією, а її дітей – ненормальними виродками, з якими порядним дітям краще не гратися. Так перед нами розгортається конфлікт, збудований на неприйнятті, нетерпимості й упередженнях, властивих персонажам по обидва боки.
Казковий флер і різноманіття Інакшості в романі часто заступають власне тему одностатевого кохання, не вип’ячуючи її, що створювало б враження штучності. Тут навіть в автора «Західного канону», літературознавця Гарольда Блума язик не повернувся б назвати роман черговим виявом ненависного йому ресентименту, тобто твором, де маргінальні представники суспільства (наразі упосліджені за сексуальні вподобання) займають місце головних.
Блума не лякала тема інакшості в літературі, проте його справедливо насторожувало (як, напевно, насторожує кожного вдумливого читача), що, окрім важливості порушеної теми, у книжці може не виявитися більше нічого вартого уваги. «Середина світу» уникає цієї загрози. Це розповідь про стик світів, традиційного і модерного, дитячого і дорослого, гомо- і гетеросексуального, реального і майже казкового.
Читати:
якщо в душі ви залишаєтеся підлітком;
любителям вікторіанських будинків та історій про привидів;
якщо ви залюбки зупиняєтеся на вулиці, щоб послухати диваків.
Не читати:
якщо ваші претензії до ресентименту більші, ніж у Гарольда Блума;
якщо ви вважаєте, що ваші діти нізащо у світі не можуть виявитися гомосексуалами;
якщо ви надчутливі до толерантної лексики;
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно