Ідеальна дівчача збірка оповідань
04.05.2016
Хоч я тепер дуже рідко писучий книжкоблоґер, не написати про цю книжку не можу. Прочитала на одному дусі, мій внутрішній усім незадоволений критик щось хотів буркнути про те, що це «оповідання», і «хто їх тепер читає», аж раптом згадала, як дівкою вигрібала антології з полиць і дивилася зміст – шукала оповідання за назвами. Досі пам’ятаю, як вибрала «Плюшку» Мопассана, там було про повію, дуже миле. А критерій один – якщо назва гарна (або якщо в назві – ім’я жіночого персонажа), то це цікаво й імовірно про любов.
Але застерігаю: навіть із найпрекраснішими назвами бувають лажі. Так що головним чином довіряйте упорядникам, якщо це антології.
Отож, говоритиму я про «Чат для дівчат» (яка розкішна назва!), упорядкували цю книжку з 12 оповіданнями 12 письменниць, імена половини з яких я вперше почула, Валя Вздульська й Оксана Лущевська. Чудесна робота, дівчата.
Я не знайду, за що сварити цю книжку. У ній у міру всього: є розмови про стосунки з батьками й іншими членами родини, є переживання через зовнішність, є розбиті серця, складні долі й розкішна іронія, є про любов (аякже!), дружбу й дивних сучасних підлітків, хе-хе.
Найбільше мені імпонує багатоголосся цієї збірки. У дівчат-авторок (зараз я їх перерахую: Аня Хромова, Надія Біла, Галя Ткачук, Валя Вздульська, Таня Стус, Оксана Лущевська, Маша Сердюк, Альона Ярова, Наталка Малетич, Валя Захабура, Наталя Ясіновська, Саша Кочубей) дуже різні стилі й теми. Надія Біла пречудесно зобразила різницю сприйняття молодших підлітків і старших, коли одні ще фекають на сукні й поцілунки, а другі вже мислять із себе спокусниць і труляля. Галя Ткачук уміє писати з блискучою іронією, яку непростимо спойлити. Таня Стус вдало застосовує самоіронію: хто з нас не опинявся в ситуації, коли найбільше зло – це прищ? На носі, лобі, будь-де. Валя Захабура, як на мене, володіє класним почуттям гумору, описуючи підлітків (коли йшлося про Ойку й Лишка, все було не так однозначно, на мою думку). Підлітки в неї страшні, загрозливі, правдиві й водночас це справді динамічно й дотепно описано. І без усякої зверхності, завважу. Наталя Ясіновська була психологічно переконливою, говорячи про дівчачу дружбу й проблему хлопця, який подобається обом. Звісно, дівчата також підіймають і складні теми (сирітство, обмежені фізичні можливості), адже дівчатка – вірите чи ні – цікавляться не лише собою й хлопцями.
Я люблю дівчачі книжки. І страшенно тішуся, що вони виходять такими різноплановими, хоч іще й не такими відвертими, як того хотілося б. Може, нинішні дівчата вже не будуть никатися по кутках, читаючи «заборонені» газети, журнали й книжки, як це робила свого часу я.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно