«Хто зробить сніг» - Улюблена книжка № 1
21.09.2013
Усе в цій книжці — і затишний домашній світ кротячої нори, і багатодітне сімейство, і повсякденні турботи тата й мами кротів, і весь світ Букового лісу — таке справжнє й таке непідробно дитяче, аж не віриться, що це й справді «дебют» авторів у дитячій літературі.
Скажу по щирості: я боялася, що буде так, як бувало й раніше: письменник, який пише абсолютно круті твори для «дорослих», недооцінить усю відповідальність перед найменшим читачем. І вийде чергове загравання з тими-таки дорослими, і тільки зверхній і поблажливий тон оповіді й вік чи видова належність головних героїв видаватимуть у творі дитячість.
На щастя, Прохаськам вдалося цього уникнути. Розповідь ведеться щиро й просто, про складні речі мовиться так, щоби пояснити насамперед дитині, що поруч із теплом і затишком є хвороби й смерть, що хоча у твоїй родині панує злагода й любов, бувають діти, які можуть загубитися або яких покидають. Тут нікого не засуджують, усе пояснено законами природи, про які Тарас Прохасько (ботанік за освітою) знає дуже добре. Тому коли мама-зайчиха покидає своє зайченя перед холодами, ніхто її не засуджує, натомість велика кротяча родина просто приймає маля у свою нору.
Є тут і момент, який мене особливо потішив, бо не в багатьох дитячих книжках трапиться обговорити, по-вулфівськи кажучи, «жіночий простір». Уявіть собі: родина багатодітна, тато-репортер ночами пише статті у щоденну газету, мама-домогосподарка сидить у декреті з двійнятами, але, маючи ще одинадцятеро старших дітей, знаходить час на дозвілля й саморозвиток, вивчає іноземні мови й грає на контрабасі. Й ось виникає така розмова:
«— Мамо, а чому ти не можеш бути з малими? — запитав Мурчик.
— Бо я сьогодні дуже хочу пограти на контрабасі, — рішуче відповіла мама.
Треба зауважити, що мама кротенят любила цікаве життя і щиро захоплювалася усім новим. Чим вона тільки не займалася! Вивчала різні мови, вирощувала орхідеї, стрибала на батуті. “Життя занадто коротке, щоб присвячувати його тільки хатній роботі”, — казала вона. Хоча хатню роботу вона виконувала теж дуже добре. Здавалося, що після стрибків на батуті її зупи ставали ще ситнішими, а млинці з грибами особливо добре смакували, коли мама повторювала французькі слова». Просто супермама якась! Є з кого брати приклад, щоб не піддатися депресії.
Але якщо ви спитаєте, про що ця книжка, то я вам скажу хіба таке: про те, що нам із вами слід бути відкритішими до світу і радо приймати в нього нове, адже «не боятися — так цікаво», хоч і «трохи лячно». А ось хто зробить сніг у цьому році, я вам не зізнаюся. Щоб була інтрига :)
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно