Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

«Хто росте у парку»: енциклопедія пошуків утраченого дерева
Random
Міра Київська, Букмоль
 
Катерина Міхаліцина. Хто росте у парку / текст Катерини Міхаліциної; ілюстрації Оксани Була. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 44 с.
 
«Пізнай себе – і ти пізнаєш світ» — повторюють сотні статей, готових шкільних творів та відкритих уроків, приписуючи ці слова як не Сократу-Сковороді, так невідомим і страшенно авторитетним «давнім мудрецям». Сьогодні до послуг цієї безмежно розумної фрази звернуся і я, адже розповідатиму вам про книжку Катерини Міхаліциної та Оксани Була «Хто росте у парку», яка обіцяє читачам важливу розповідь про пошуки себе та захопливий ексурс розмаїтим світом паркової флори, історію як про про філософське самопізнання, так і про наукове пізнання світу. Принаймні, так я подумала, коли прочитала анотацію до книги. Утім, прочитавши кілька перших сторінок, я зрозуміла, що помилилися — лише наукове пізнання світу, лише дерева і парк.
 
Загалом, «Хто росте у парку» можна з упевненістю назвати хорошою міні-енциклопедією, яку, щоби зацікавити наймолодших читачів біологічною класифікацією дерев, оздобили симпатичними ілюстраціями та простеньким казковим сюжетом з повторюваними мотивами. Головний герой цієї енциклопедії — маленький і не дуже впізнаваний для читача паросток, що живе у маленькому парку великого міста. Одного дня, спостерігаючи за схожими одне на одного людьми, комахами та птахами, паросток вирішує з’ясувати, хто він і на кого він схожий. Шукаючи своє дерево так само, як загублена дитина шукає маму або тата, паросток принагідно пізнає світ навколо й дізнається чимало цікавого про своїх сусідів: про березу, горобину, явір, дуб та інших,  звичних для українських міст, дерев.
 
До теми. Купити книгу «Хто росте у парку»
Усього до книги потрапило одинадцять дерев. Тішить, що кожному з них присвячено цілу розгортку з яскравою ілюстрацією та короткою характеристикою, завдяки якій те чи інше дерево можна упізнати на вулиці та відрізнити від іншого. Імпонує також і те, що енциклопедичну інформацію у книжці подано у привабливій формі: без сухої та незрозумілої лексики, з цікавими порівняннями і красивими метафорами.
 
 
Усі дерева, як у тексті, так і на акварелях Оксани Була, персонифіковані. Вони мають різні характери та вирази «облич», викликають у читачів різні емоції та легко запам’ятовуюються. Поза тим, повноцінними героями їх назвати важко — авторка повсякчас об’єктивує їх, акцентуючи увагу на тому, що́ вони можуть дати людям. З одного боку, такий дещо утилітарний підхід до природи може викликати інтерес у читачів, бо ж саме до них звертається оповідачка, саме для них ця інформація буде цікавою і корисною. З іншого ж боку, ця занадто людська точка зору порушує цілісність оповіді: погодьтеся, співпереживати рослинці й асоціювати себе з нею, читаючи про смакування березового соку та розкушування плодів горобини, доволі складно. Та й у світі, де щодня заради практичної вигоди деяких людей знищують десятки гектарів лісу, точки зору рослин, як і поваги до навколишнього світу, катастрофічно не вистачає.
 
 
Не зовсім зрозумілими у книжці «Хто росте у парку» залишаються сюжетна лінія пошуків себе та пошуки схожих. Річ у тім, що увесь драматизм книжки тримається на стереотипному переконанні, що, якщо ти не такий, як усі, якщо ти ні на кого не схожий, то ти не можеш бути щасливим. Не ризикну стверджувати, що це неправда, але, як на мене, то кожен унікальний, оригінальний та особливий «паросток» також має право на місце під сонцем. Особливо, якщо цей «паросток» — герой історії для дітей. І, оскільки мова йде не про справжню рослину, а про героя художньої книжки, то процес самопізнання просто не може завершитися на тому, що паросток дізнається своє ім’я, вірніше назву свого роду. Як і Хтось із книги Вікторії Амеліної і Марії Фої «Хтось, або Водяне Серце», він  не просто уникає пошуків свого справжнього Я, але й постає перед нами приреченим бути тим, ким народився. 
 
Ти схожий на мене, бо ти – мій паросток. Я чекало на тебе багато-багато років. Тепер я щасливе. Бо щастя – це знайти у цьому світі когось схожого на тебе.
 
Загалом, незважаючи на усю мою прискіпливість, книжка Катерини Міхаліциної та Оксани Була складає доволі позитивне враження. Щоправда, здебільшого, завдяки своїй енциклопедичності, інтерактивності, симпатичним ілюстраціям і спокійним пастельним кольорам.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage