0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Баборня»: українська література матиме на одного цікавого прозаїка більше
Random
Катерина Девдера, Критика
 
«Баборня» — дебютний роман українського поета Мирослава Лаюка. Книжка вийшла цієї осені і вже викликала різні оцінки читачів і критиків як детектив, химерна проза, ґротескно-сатиричний роман і навіть потенційний сценарій непоганого фільму.
 
Роман складається із чотирьох частин: «Атеїстичні писанки», «Червона ручка», «Bufo bufo» (латинська назва жаби) та «Orele». Головний його персонаж — Марія Василівна Семенко, вчителька біології. Перша частина «Баборні» повертає читача до часів молодости Марії Василівни, а саме на початок 1970-х років, у глухе карпатське село. Марія, молода, красива й енергійна, прибувши до Верхнього Татарова, активно заходжується керувати клубом юних атеїстів, збирає матеріяли для звіту до відповідних органів щодо з’яви у місцевому лісі Богородиці, а також знаходить коханця — загадкового лісника Онуфрія. Ба більше, виявляється, що й сама Марія Василівна заміжня і чекає на приїзд чоловіка, радянського підполковника. Далі на тлі прадавніх гір атеїсти й віряни, комуністи й «лісові хлопці», а зрештою, вчителька, лісник і підполковник розігрують одвічну драму життя, любові та смерти, про деталі якої можна дізнатися з тексту.
 
Друга частина «Баборні» — «Червона ручка» (майже «Червона рута», алюзія у творі, в якому постать Софії Ротару виринає раз у раз, очевидна) переносить нас уже до сучасної школи. Марія Василівна — заслужена 71-річна вчителька, яку учні «величають» між собою Самкою Біолога. Окрім роботи, в її житті є сусідська вівчарка Пальма і внук — нахабний та безвідповідальний Марко. Сповнена бажання виховувати й карати учнів, не прощаючи їм помилок, Марія Василівна постійно заплющує очі на всі внукові гріхи. Окреме місце в романі посідає конфлікт біологині та одного з її учнів, Славка Копчука. Убивство Славка здається страхітливим символом того, що наша система освіти, а також хворе суспільство чинять із кожним наступним поколінням.
 
 
Іронія Мирослава Лаюка часто переходить у сарказм, окремі епізоди роману дуже симптоматичні. Як-от переінакшення в реаліях української школи знаменитого сюжету з фільму «Товариство мертвих поетів». Коли, на противагу Джону Кітинґові, вчителеві англійської літератури, який відкриває учням нонконформізм Генрі Торо та багатство смислів поезії Волта Вітмена й наказує вирвати з підручників сторінку із консервативним позитивістським означенням краси поезії, учителька зарубіжної літератури Ксеня Володимирівна Забашта заохочує учнів зробити те саме з «Фуґою смерти» Пауля Целяна, бо твір не має «ні рими, ні суті, ні краси».
 
Еротика «Баборні» викликає асоціяції з «Коханцем Леді Чатерлей» Дейвіда Герберта Лоренса, мимоволі напрошується паралель між головними персонажами. Однак якщо леді та єгер знаходять у любощах звільнення від суспільних приписів і глибинну першооснову життя, то для Марії та Онуфрія любов є грою, продовженням низки ілюзій, які через багато років доведеться переглянути і втратити. Імпонують письменникові спроби розкрити жіночу психологію. Скажімо, епізод-спогад Марії про дитинство й сусідський малинник, у якому вона «захланно напихалася ягодами», є яскравою алегорією стосунків дорослої жінки з коханцем, а крім того, цікавою психоаналітичною знахідкою і цінним образом у найеротичнішому розділі книжки з красномовною назвою «Червоне».
 
Почасти трафаретним є образ Квітки, однієї з тих персонажок Лаюка, які здатні викликати певну симпатію. Замість описів її граційности, лебединої шиї чи розповідей про те, як дівчина одягає коротенькі спіднички, «демонструючи свої такі ідеальні ноги, які неможливо не зауважити», хотілося б якоїсь менш ідеальної, але живої краси, якій віриться. Можливо, творові також бракує цілісности, а завершенню — непередбачуваности. Однак цей дебютний роман дає надію, що українська література матиме на одного цікавого прозаїка більше.
 
У пісні «Orele» Софії Ротару є слова: «Життя пролітає так швидко, як в’януть квіти». Перший роман Мирослава Лаюка можна назвати твором про відому співачку й невідому вчительку, детективом, химерною прозою, «ретельним аналізом» і хірургічним розтином. Або романом про життя, яке дарує ілюзії і розбиває їх, не є ні малим, ні великим, але пролітає так швидко, як в’януть квіти.